Що врятує світ та що бракує українцям, щоб мати успішну державу?
У всі часи люди захоплювалися красою, добро допомагало людям вижити навіть у найважчі часи, а любов взагалі здатна творити дива. Адже це романтичне почуття завжди спонукає до вчинків, на які навряд чи хтось би наважився, якби не кохав. Скажімо, величний Тадж-Махал в Індії, монументальна споруда, зведена у XVIIстолітті, є свідченням великої любові індійського імператора до своєї дружини, залишаючись у віках чи не найромантичнішою історією кохання. І таких вчинків світ знає чимало. Обравши темою номера давнє філософське запитання «Що врятує сучасний світ: краса, добро, любов чи, можливо, щось інше?», ми вирішили провести опитування серед знаних авторитетних львів’ян. А також дізнатися, чого, на їхню думку, бракує українцям, щоб побудувати успішну державу?
Ярослав Гарцула, Почесний консул Королівства Бельгія у Львові: «Думаю, щоб бути успішними та здатними побудувати успішну державу, у житті кожного з нас мають бути присутні і людська краса, і кохання, і добро, і вірність, і любов до матері, і любов до Батьківщини… А починається все з дитинства, з нашого виховання почуття гідності в тому числі. Скажімо, у Польщі, яка давно відома як єдина сильна нація, об’єднана як релігійно, так і єдиною мовою, коли народжується дитинка, – її одразу вчать, що вона є полькою (поляком), – національна гідність там виховується з пелюшок. Хочеться, щоб і в кожного з нас була присутня національна гідність - і виховувати її потрібно теж змалку. Також усім нам, звичайно, не варто забувати про Заповідь Божу - полюби ближнього свого, як самого себе. Ця філософія має супроводжувати нас щодня, так само як поєднання в людині усіх трьох аспектів: любові, добра та краси. Переконаний, що добра людина не може бути некрасивою, адже справжня краса – це ще й доброта та любов до ближнього, тому не можна судити про людину, не знаючи її. З цього приводу хочу навести слова свого колишнього викладача Арама Аветисовича Тер-Ованесяна, доктора педагогічних наук, професора:«Ніколи не говоріть того, чого не знаєте, чого не спробували і стосовно чого ви не переконані». І наостанок зазначу, що люди перевіряються у складних обставинах. Недарма ті люди, які пройшли пекло війни, яких обставини не раз перевіряли на міцність, найбільше вміють цінувати життя, вони не підведуть і на них можна покластися. Багатьом з нас цього покищо бракує. Наведу приклад. У Бельгії не раз спостерігав, як, попри насичений рух, почувши сирену карети швидкої допомоги, усі автомобілі враз дають дорогу – у нас, на жаль, так відбувається не завжди. Дуже хочеться, щоб і в нас національна гідність та ці елементарні взірці європейської поведінки якомога швидше прижилися – тоді буде надія, що ми теж зможемо збудувати успішну державу!».
Андрій Лопушанський, народний депутат Верховної Ради України V та VIII скликань: «Коли мене питають, що таке патріот, що таке націоналіст, то я відповідаю: це люди, які люблять свою державу та мають любов у серці. Тому, якщо ти йдеш щодня на свою роботу з любов’ю, якщо ти до сім’ї ставишся з любов’ю, якщо ставишся до ближнього свого так, якби ти хотів, щоб ставилися до тебе, – усе це разом, думаю, і складає формулу успіху будь-якої успішної держави, успішної сім’ї, успішної команди, успішного підприємства. Адже успіх до людини приходить саме тоді, коли вона з любов’ю у серці щодня робить свою справу та з любов’ю у серці ставиться до інших. Оскільки все починається з малого, саме за таких умовУкраїна може стати успішною!».
Галина Маслюк, Почесний консул Республіки Казахстан у Західній Україні: «Вважаю, що практично чи не у всьому вирішальним є фактор любові. Адже все, що робимо з любов’ю, виключає наявність будь-яких злих намірів, а значить, приречене на успіх. У любові зароджується все добре, ті ж дітки у любові народжуються. Зрештою, можна навести чимало прикладів, коли у наших серцях та діях на першому місці присутня любов. І це все, починаючи з любові до Бога. Адже, маючи у серці любов до Бога, людина вже не здатна робити зло. І якщо вже далі йти усім нам і кожному окремо з тією ж думкою: любов до ближнього та любов до всього, що робиш, то можна багато чого доброго досягти. Саме любов є тим вирішальним фактором, на якому все базується в першу чергу. І якби кожен з нас на своєму місці з любов’ю в серці та з любов’ю до своєї роботи щодня робив би свій внесок у розвиток держави – наші справи точно налагодилися б!».
Михайло Хміль, народний депутат Верховної Ради України VIII скликання: «Насамперед скажу, що Україні бракує миру. Це єдине, що може дати поштовх до чогось іншого. А в тій ситуації, що зараз в Україні склалася, найперше, що нас врятує, - це розум. Якщо прагматично підходити до того, як побудувати свій шлях у тому глобалізованому світі, щоб знайти своє місце під сонцем, варто виходити з практичних, подекуди меркантильних речей, – що ми самі можемо дати світу, дати Європі, щоб нас поважали та щоб з нами рахувалися. При цьому варто одразу відкинути усі наші популістичні настрої та подекуди навіть міфічні уявлення, що ми такі унікальні, що весь світ нам зобов’язаний, інакше далі залишимося у хвості. Якщо не будемо обстоювати свою державність, то можемо взагалі зникнути, «розчинитися». Тому за себе потрібно воювати не лише фізично, армією та зброєю, а й інтелектуально та економічно. Потрібно віднайти свій сегмент, в якому ми сильні. Це може бути, наприклад, розвиток ІТ-технологій, чи, скажімо, наші досягнення у культурі, спорті, окремих сегментах економіки (маємо ж ракети, літаки тощо). Можемо це робити, і робити це потрібно негайно, але якщо держава не подбає про вчасне просування, то можемо втратити навіть ті вже завойовані позиції – інші держави-конкуренти негайно цим скористаються.
Щодо любові – вона теж має бути присутня, в першу чергу, до Батьківщини та рідної землі, - це потрібно виховувати. Але в жодному разі любов не має бути лише показовою, без реального підґрунтя. Любов має бути підкріплена вчинками, діями, історією, а не лише деклараціями. Щодо кохання – воно теж, без сумніву, має бути присутнє у житті, адже це потужна рушійна сила, яка надихає. Як свідчить історія, навіть нерозділене кохання подекуди ставало поштовхом для створення справжніх мистецьких шедеврів».
Записала Ірина Запотічна-Ванчосович





