Львівʼяни уже звикли бачити на вулицях двох харизматичних батярів у костюмах початку 20 ст., які гречно вітаються з панянками та поважно розмовляють з панами. Це брати Петро та Іван Радковці. Вони знайомлять гостей та мешканців міста з таємницями чарівного Львова.

“Львів - це не маленький Париж. Це просто великий Львів. А якщо вже порівнювати, то з Вавилоном, адже у Львові вже понад 760 років різні люди знаходять спільну мову."

 

- У Львові є що подивитися. Як вважаєте, куди в першу чергу мають піти гості, щоб зрозуміти сутність нашого міста?

Іван: На Вірменську - це, напевно, одне з небагатьох місць, де ще можна зустріти правдиву львівську історію, відчути атмосферу. Варто побувати на вул. Руській і у дворику біля лева з виноградним гроном. Відвідати кілька львівських храмів, щоб зрозуміти, наскільки різні культури та вірування переплелися у нашому місті.
Петро: Хто не був на Площі Ринок – не був у Львові! Щоб побачити духовну та сентиментальну складову міста, потрібно прогулятися подвір’ями: маленькими й більшими, прекрасними й трохи занедбаними – різними. Саме у таких двориках живуть справжні, а не декоративні львів’яни.
- Чи є у вас улюблені місця у Львові?
П. та І.: Однозначно, це будинок на вул. Лисенка, 7 та все, що знаходиться навколо. Це подвір’я, у якому ми виросли. У свій час там зупинялися Михайло Павлик та Леся Українка. Тут бував Іван Франко.  

- Львів невпинно змінюється. Чи на краще?

І.: Важко відповісти, адже є місця, що змінюються на краще – Сихів, наприклад (сміється), а є й ті, що змінюються на гірше.

І. та П.: Заповіт і спадщина, залишені нашими попередниками, повинні плекатися, адже вони передають енергетику минулого та пов’язують нас із ним. Тут все просто: неможливо любити те, чого ти не знаєш. Є львів’яни, а є тимчасові мешканці Львова, що не відчувають міста.
- Що потрібно змінити у Львові, щоб він ставав кращим?
І. та П.: Насамперед, треба змінити психологію ставлення до Львова, перестати бавитися модними словами та термінами, не розуміючи їхнього змісту. Теперішнє гасло нашого міста: “Львів відкритий для світу”. Не треба робити з міста повію! Ми можемо бути відкритими для друзів, але не для всіх. Ми ж не прохідний двір, правильно?  Попереднє гасло “Львів – перлина світу” було влучнішим, адже перлина – це цінність, а вона не належить усім. Зі зміною гасла ми власноруч змінили ставлення приїжджих до нашого міста. Раніше у Львів їхали на виставки, музеї та концерти, зараз -  випити відносно дешеве, до речі, непогане львівське пиво, п’яну вишню та з’їсти реберця на козацьких костях. Ми вже дожилися до того, що львівські сувеніри та навіть славні українські вишиванки виготовляють у Китаї. Нам більше не потрібно збільшувати кількість туристів, адже ми не в змозі перетравити все. Саме час замислитися над якістю наших гостей. Влаштовуючи різні події, можемо регулювати контингент, що приїжджатиме до Львова.

- Зараз багато екскурсоводів використовують костюми різних епох. Ви це зробили першими. Чому обрали саме такий образ?

П.: Ми є частиною Львова, а він - частиною нас. Ми намагаємося подати місто через себе. Вийти на вулиці у певному образі – це вже сміливість. Ми це зробили давно, а зараз люди всіляко намагаються скопіювати це.
І.: Люди, що копіюють, дивляться на нас з боку глядача і навіть не здогадуються, скільки часу та сил ми витратили, скільки душі вклали. Люди бачать лише зовнішнє, але не відчувають внутрішнього. За кожним нашим рухом ховаються години важкої праці. Навіть найпростіший годинник, що відраховує час – люди скажуть що він тІкає, а ми впевнені, що це час тікАє.
- Кожна ваша екскурсія – невеличка вистава. Де черпаєте натхнення для роботи?
П. та І.: Історія Львова як пазли – вивчаючи її, наче складаєш маленькі частинки, а в результаті з’являється картина. Що більше ти знаєш, то простіше пазли складаються. Насправді неабияк надихає спілкування з туристами. За їхніми словами, ми змінюємо світогляд та руйнуємо міфи.
- Окрім екскурсій ви маєте й інші місця роботи. Чому ж вирішили стати екскурсоводами?
І. : Бо у Львові бракувало таких вар’ятів.
П.:  Колись давно я хотів піти у Львові на екскурсію, яка б сподобалася мені. І знаєте, я такої не знайшов. Тому почав їх проводити.


Тетяна Корочанська, Володимир Морозов

Фото: Соломія Цура

НАШІ ПАРТНЕРИ