Що робити, коли сусіди хочуть вкрасти історію або землю, дипломатичні методи працюють усе рідше, а все частіше доходить до зброї? Про відносини з Росією, компроміси з Угорщиною та конфлікт з Польщею - Міністр закордонних справ України Павло Клімкін. Журналіст РІА-Львів поспілкувалася з главою МЗС під час його візиту до Львова у рамках Львівського безпекового форуму-2018 на прес-конференції  у Центрі ім. Митрополита Андрея Шептицького УКУ.

 

Пане Міністре, чому Україна досі продовжує комунікацію із країною-агресором?

Це необхідність: питання політв’язнів, обговорення миротворчої місії, три мільйони українців у Росії. Сказати, що ми з Лавровим обговорюємо якісь великі питання – ні, він не хоче, більше того - не може, адже не має мандату, а усі важливі рішення приймає Путін.

Через відсутність конкретики в угодах, Азовське море все частіше стає предметом провокацій з боку Росії. Чи є шанс врегулювати все дипломатичним шляхом?

Тільки дипломатією врегулювати ситуацію не вдасться. Вирішити це можна мілітарною силою вздовж узбережжя, додавши міжнародну підтримку та використовуючи юридичний аспект. Міст через Керченську протоку побудований нелегально, тому зараз ми подаємо позов до міжнародного арбітражу. Ми припустились великої помилки, визнавши в двосторонній угоді Азовське море внутрішнім. Тепер наша позиція чітка: згідно з конвенцією про морське право, визнати море напівзамкненим територіальним. Так Керченська протока отримає міжнародний статус. Без цього ситуація залишатимуться “внутрішньою”і надалі буде предметом провокацій.

Які, на Вашу думку, для України є ризики в будівництві Росією Північного потоку?

Для нас справа не тільки в 3,5 млрд, які ми отримуємо від транзиту. Якщо Росія запустить газ іншим маршрутом - зможе робити що завгодно. Європі потрібна сильна енергетична солідарність та чітке застосування норм ЄС в енергетичній сфері, щоб не стати цілковито залежною від Росії з усіма небезпечними наслідками.

Чому питання візового режиму з Росією було порушено тільки цього року, незважаючи на чотирирічну історію війни?

Я завжди був проти звичайного візового режиму. Звичайні візи з Росією, на мою думку, не запрацювали б раніше і не запрацюють зараз. Ми завжди наполягали, щоб був запроваджений біометричний контроль на кордоні. Крім того, нам потрібен ще й механізм трекінгу росіян територією України - на зразок того, що існує в Ізраїлі.

Чи повернемось ми до партнерської співпраці з Росією після війни?

У найближчій перспективі ми як політично, так і емоційно не повернемось до відносин з Росією, якщо там не буде перезавантаження. Ігнорувати її ми не можемо, адже Росія - це реальність. Були і є питання, де мусимо комунікувати, але до партнерських відносин за умов окупації ми не повернемось.

Мер Львова Андрій Садовий як майбутній кандидат у президенти, заявив, що спробує  дозволити в Україні подвійне громадянство, але заборонить співгромадянство з Росією. А яка Ваша позиція?

Я дійсно хочу порушити питання подвійного громадянства. Щонайменше половина мешканців Закарпаття має угорські паспорти, деякі українці - румунські або польські. Я вважаю, що в цьому питанні потрібна чесність: розглянути можливість подвійного громадянстват за чітких умов. Стосовно подвійного громадянства з Росією - не можемо взагалі про це говорити під час війни та окупації. Це має бути жорстко заборонено, а тим, хто вже має російський паспорт, краще його здати. З усіма іншими ми готові дискутувати.

Політика - мистецтво компромісів. А на які компроміси Ви готові йти з Угорщиною?

Те, що відбувається на Закарпатті, – не предмет компромісу. Це вже це питання національної безпеки. Угорці хочуть зробити анклав (територія або частина однієї держави, оточена з усіх сторін територією іншої держави -ред.), щоб там були тільки угорці, що розмовляють угорською. Але вони мають розуміти, в якій країні живуть. Анклав  - не питання компромісу, а виклик.

Які шляхи вирішення угорсько-українського конфлікту?

Угорська політика дуже структурована як у стратегічному сенсі, так і в тактичному. Те, що відбувається, – частина великої мозаїки. В нас не було проблем з угорцями, поки ми не зважали на те, що там відбувається. Ці проблеми ми не вирішимо завтра-післязавтра, вони на роки вперед. Ми не маємо з ними воювати. Навпаки - мусимо показати, що можемо дати їм набагато більше, ніж зараз. В Україні взагалі ніхто не займається проблемами меншин. МЗС займається як хобі, але комплексного підходу немає. Я вважаю, що у нас є шанс. Концепція нової центральної Європи -  перспективна.

Яка країна ЄС зараз найбільше підтримує Україну?

Якщо ми почнемо говорити, хто в ЄС нас підтримує, а хто не дуже - створимо непорозуміння і проблеми. Скажу одне: НАТО і ЄС зараз у стані перезавантаження. Вони послідовні, але часто допомогу від них ми просто не можемо використати.

Яка суть конфлікту України з Польщею?

Я не згоден, що у нас двосторонній конфлікт. На відміну від політичної маніпуляції Угорщини, в ситуації з Польщею все йде на рівні свідомості і підсвідомості. У питаннях спільної історії обидві сторони мають чесно визнавати те, що було, і залишити історію історикам. У Польщі є політики, які хотіли б вишити політизоване бачення історії тільки на основі свого сприйняття. Якщо подивитись на інші аспекти нашої співпраці - все непогано, проте є емоційний підтекст.

Чи є в Україні стратегія співпраці з діаспорою?

Намагаємося допомагати закордонному українству підтримкою шкіл, наданням грантів. На більше не маємо достатньо людських та фінансових ресурсів. МЗС готове було взяти це на себе, за умов відповідних ресурсів і допомоги з боку держави, але рішення не було прийняте. В нас усі хочуть дружити з громадою, але ніхто не хоче цим системно займатися.

За кордоном українці стикаються з тим, що про Україну там нічого не знають і не чули. Чому влада не популяризує нашу державу?

Раніше Україна асоціювалась з Чорнобилем, Кличками, “Динамо-Київ” та Лобановським. Була “Помаранчева революція”, але цей поштовх ми згаяли. Майдан став першим випадком, коли ми постійно були на європейських екранах. Це стало емоційною історією для більшості. Наша держава, якою вона є зараз, на жаль, не зможе просувати Україну як бренд. Це спробували зробити новим проектом “Ukraine Now”, але я його не підтримую: Україну в ньому можна легко замінити будь-якою іншою країною і від цього нічого не зміниться. Нам потрібно показати світу свою унікальність, а це – наші люди. Вже на рівні підсвідомості, ми звикли боротись “проти” чогось, а треба починати боротись “за”.

 

Дар’я Кучер

НАШІ ПАРТНЕРИ