Нове дихання сучасної української музики почалось 2010 року разом із гуртом “Один в каное”. З того часу частково змінився склад, гурт видав перший альбом із рекордною кількістю пісень, виросла кількість фанатів не лише в Україні, а й поза її межами. Про гармонію, філософію і творчість напередодні зимового перезавантаження розповіли журналістці “РІА-Львів” засновники гурну Ірина Швайдак та Устим Похмурський.

Попри популярність і впізнаваність, ви незмінно залишаєтеся скромними та простими.  Як вдалося не піддатись негативним проявам популярності?

Ірина: Це - стиль життя і відображення того, як я себе почуваю. Як я одягаюсь, поводжу себе - абсолютно природно для мене. Зовнішність - потреба виражатись так, а не інакше, і цього достатньо, щоб почуватись щасливою та впевненою.

Вас впізнають на вулицях?

Ірина: Ми можемо спокійно вийти в магазин або пройтись містом. Я без проблем їжджу тролейбусами та маршрутками. Зазвичай не впізнають, але це не ображає, а навіть подобається: надмір уваги дратує, тому що я її не потребую. Навіть коли в нас сольні концерти, на афішах  не побачите наших облич.

Устим: Набагато приємніше, що наша музика впізнавана з перших нот. У такому випадку не важливо, хто виконавець. Дійсно, незважаючи на те, що квитки на концерти, де на афіші фото виконавців, продаються швидше, ми цим нехтуємо. Наші обличчя - немедійні і нас це влаштовує.

Що було до “Один в каное”?

Устим: На початках гурт складався з непостійних музикантів, існувало ще два гурти, склад яких змінював одне одного, а Іра була на бек-вокалі. Загалом, це було стихійне явище. Тоді ми відділились і створили своє.

Ірина: Я б назвала це експериментальним гуртом, інкубатором (сміється -ред.). Усі були молоді та зелені, у пошуку себе. Назви довгий час не було, як і амбіцій. Просто подобалось збиратись разом і грати.

Хто придумав назву гурту та яка в ній філософія?

Ірина: Багато століть тому в індіанському племені було ім’я, яке в перекладі означає “один в каное”. Через рік після того як ми вирішили створити колектив, я знайшла перелік імен. Почувши це, ми відчули, що саме ця назва буде передавати суть нашого колективу: самотність у значенні самодостатності і незалежності. “Один в каное” не має негативного або песимістичного відтінку, воно задумливо-філософське.

Устим: Для мене “Один в каное” означає людину, яка самотня не через те, що з нею ніхто не дружить, а тому, що вона не має потреби у цьому.

Хто став лідером нового гурту?

Ірина: Досі питання лідерства у нас не поставало. Я завжди відчуваю, що “Один в каное” – це Устим і я. Ми обоє в гармонії рухаємо наше каное від самого початку.

Якою б гармонія не була, у стосунках творчих людей виникають конфлікти. Як ви їх вирішуєте?

Ірина: Вони вирішуються самі собою. Здається, це і є секрет нашого існування вже вісім років - уміння знаходити компроміси і дивитись в одному напрямку. Спільні музичні смаки сформували гурт, тому творчих конфліктів виникає небагато.

Устим: У нас бувають робочі питання. Коли вони виникають. ми об’єктивно, на холодну голову, в усьому розбираємось і відповідь стає очевидною. Якщо ні – значить неправильно поставили питання.

У більшості виконавців є продюсери, які диктують їм творчий шлях, але не у вас. Чому?

Ірина: Можливо, якби продюсер з’явився на початку нашої творчості, нам би була цікава ця пропозиція. Але за вісім років ми настільки навчились працювати самі на себе і відповідати за себе, що потреби в людині, яка б диктувала нам шлях, немає. Музично і творчо ми самі розуміємо, в якому напрямку маємо рухатись.

Як відбувається процес народження нової композиції?

Ірина: Натхнення може прийти в будь-який час, а може не приходити довго, що б ти для цього не робив. Моє натхнення не залежить від зовнішніх обставин, воно невловиме і необ’єктивне.

Устим: Я щось награю, Ірі це подобається і вона просить, щоб я продовжував грати, а за цей час робить пісню. Буває, сідаєш і нічого не виходить, а наступного разу, розумієш, що це - воно. Коли немає натхнення, займаємось організаційною роботою.

Свій останній альбом ви презентували безпосередньо на концерті - слухачі до концерту не чули жодної з пісень. Чому вирішили ризикувати?

Ірина: Ми вирішили зробити музичний експеримент. Ідея була в тому, щоб слухачі вперше почули пісні, мали свіжі емоції та відчуття. Це додавало концерту творчої інтимності. Таке відчуття буває, коли вперше даєш комусь слухати пісню, або читаєш вірш. Це незабутньо. Всі, хто прийшов тоді, сиділи мовчазні і заглиблені у думки.

Яким був ваш найбільш незвичайний концерт?

Ірина: У Франції та Великобританії ми виступали в церкві на фоні іконостасу і це було дуже незвично. Були в Чехії, Польщі, Білорусі, Молдові. Кожен концерт по-своєму незвичний і не завжди це залежить від локації.  

Яка у гурту мрія?

Ірина: У нас була мрія виступити в кожному з 24 великих міст. Коли ми почали її реалізовувати, в країні почались сумні події і не вдалось виступити у Донецьку, Луганську та Криму. Ми віримо, що колись вдасться охопити і ці міста. Найближчим часом плануємо піти у “зимову сплячку” і закрити гастрольний тур Україною концертом у Львові на початку листопада.

 

Дар’я Кучер



НАШІ ПАРТНЕРИ