Григорій Козловський:
“Я збудую академію футболу, де діти виховуватимуться як рідні”

Успішний ресторатор, бізнесмен та депутат міської ради, а для родини – люблячий та турботливий тато. Чим насправді живе суперечлива особистість, гострий на слово та емоційний Григорій Козловський? В ексклюзивному інтерв'ю журналу “РІА-Львів” він поділився найбільшою мрією, розповів про життєві пріоритети та розкрив секрети успішності власних закладів.

Пане Григорію, кожен Ваш ресторан – нова ідея, втілена у найменших дрібницях інтер’єру. Як обираєте “родзинку” кожного наступного закладу?
Хороший настрій, нові емоції та коло спілкування творять чудеса. Ідеї приходять під час подорожей. Коли я бачу щось цікаве за кордоном, хочу реалізувати це у Львові. Наприклад, у лобі “Grand Hotel” побачите рухомих 180 лампочок – це я бачив в Сінгапурі. Квітковий ресторан підгледів у Франції, незвичайне піаніно – в Лондоні, хороше пиво куштував в Німеччині. Шматочки емоцій я реалізував у Львові - щоб львів’яни змогли це побачити, відчути та пережити. Часто буває, ми робимо ще краще, ніж те, що я бачив  (сміється -Д.К.)..

Як обираєте бізнес партнерів?
Бізнес партнери - це як родичі. Якщо з ними пощастило, отримуєш задоволення від роботи та почуваєш себе комфортно. Доля подарувала мені хороших партнерів, які дійсно стали рідними людьми - тими, кому я можу довіряти.

У повсякденному житті Ви - досить емоційна людина. Як частіше дієте в бізнесі: за чітким розрахунком чи покликом серця?
Трапляються як емоційні дії, так і прораховані на багато кроків вперед. Все залежить від ситуації, буває все, але зазвичай мені важко зважитись на спонтанні рішення. Я - людина не так емоційна як відверта. Навчився казати людям у вічі те, що про них думаю. Все життя мені казали, що “лагідне теля дві корови ссе”. На це відповідав: не хочу двох, хочу одну, але свою.

Купити футбольний клуб “Рух” - емоційна дія чи прорахована інвестиція?
Футбольний клуб – безцінна річ, яку я створив із молодих футболістів, а не купив. Економічного підґрунтя точно немає, а якщо порахувати вкладення – логіки не буде ніякої. Мої інвестиції інтуїтивні та помножені на любов до свого міста.

Ви – успішний ресторатор, бізнесмен. Для чого потрібна була політика?
Не вважаю себе політиком. Мені потрібен був спосіб допомоги людям у Винниках: зробити життя дітей щасливішим, покращити освітлення, каналізаційні системи та взагалі підвищити комфорт мешканців. За півтора року мені вдалося зробити багато, але не хочу про це розказувати. Про результати моєї роботи краще запитати людей, задля яких я працюю.

Депутатський мандат шкодить бізнесу чи допомагає розвитку?
Однозначно шкодить. Є люди, чиє покликання - займатись політикою, а є - народжені займатися бізнесом. Не можна бути водночас бізнесменом і лікарем, так саме як бізнесменом і політиком. Наприклад, в Америці вважають, що стати політиком можна тільки через три покоління: перше – бандити, котрі наживають капітал; друге – бізнесмени, які говорять, що їхні батьки були бандитами; тільки третє може виховати політиків. Якщо зважати на американську практику, років через шістдесят будемо мати дійсно якісних політиків. Яблуко не варто зривати, доки воно не дозріло. Так і з політикою в Україні.

Маєте амбіції депутата Верховної ради?
Мені це не потрібно, я - бізнесмен. Ніколи не балотувався і навіть гадки не мав. Втім, за бажання, таку амбіцію я міг би реалізувати. Як то кажуть, “ніколи не кажи “ніколи”.

Крім політики та бізнесу, Ви активно займаєтесь благодійністю, проте рідко про це говорите. Очевидно, робите добро не для піару. То навіщо?
Думаю, коли кожна людина помре, Бог поставить лише одне запитання: “Я тобі дав владу, я тобі дав гроші, а що ти зробив людям?” Я хочу мати відповідь, адже розумію: все, що маю, дав Господь, а отже і витрачати це я повинен із користю. Зараз це моя життєва філософія. Не дарма кажуть, що людей після сорока більше привертає до Бога. Переконався на собі.

Як любите проводити свій вільний час?
Нещодавно з дітьми, дружиною та онукою поїхали в Карпати. Коли ми всі разом – це найбільша благодать. За три дні я отримав таке задоволення, якого вже давно не отримував.

Ви багато подорожуєте. Якою була Ваша ідеальна мандрівка?
Кожна подорож - різна і приносить нові позитивні хвилювання та відчуття. Завжди їду за емоціями та душевним спокоєм. І найкраща, найбажаніша для мене подорож – наступна. Відкриваю нові горизонти. Обов’язково - з родиною.

Що для Вас означає родина?
Для мене родина – це все. Мої особисті бажання завжди відсуваю на другий план. Після розлучення, діти залишились жити зі мною, тому їхнє щасливе життя – мій пріоритет. Тільки коли вийшла заміж донька, одружився син, я дозволив собі влаштувати і власне життя. Для моїх дітей я - людина, яку вони люблять понад усе, тож ніколи не ставлю свої життєві інтереси вище їхніх

Яким Ви були в дитинстві? Які головні якості прищеплювали батьки?
Вчили бути чуйним, добрим та віруючим. Життя змусило бути жорстким, але з вірою та добром у серці. В школі був відмінником, проте завжди мав проблеми із дисципліною. Не тому, що навмисно бешкетував, воно якось так траплялося (сміється -Д.К.). Наприклад, за 10 років навчання вибив 12  великих вікон у школі, граючи у футбол. Тож коли вчителі бачили розбите вікно, в них не виникало сумнівів, хто це зробив. Я був маленьким бешкетником із добрим лицем і серцем.

Чи був у Вашому житті період, який змусив подивитись на певні речі під іншим кутом?
Усе моє життя - непросте, хоча зовні може здаватись інакше. Були як важкі періоди, коли все йшло шкереберть, так і моменти, коли вдавалось майже все. Я завжди дивився на життя із оптимізмом та вірою у майбутнє

Поділитесь ідеєю, яку плануєте реалізувати найближчим часом?
Однією ідеєю я марю: хочу збудувати академію футболу, де буду виховувати понад двісті дітей як рідних. Взагалі, діти – моя “Ахіллесова п’ята”. Уявляю себе на старості років дідусем із паличкою, який ходить босоніж по полю і вчить маленьких діток грати в футбол. Уже існує наш проект, який опікується життями обездолених дітей. Не хочу розказувати про це - буде не благодійність, а піар. Коли ти відриваєш шматочок свого серця і віддаєш його знедоленій дитині, – відчуваєш неймовірні емоції. Насправді, це неможливо описати і варто пережити кожному.

Дар’я Кучер

НАШІ ПАРТНЕРИ