Ярослав Заблоцький - людина-бренд. Він - відомий лікар-стоматолог, керівник міжнародної стоматологічної мережі “Клініка Заблоцького” у Львові та Центру Стоматологічної Імплантації у Києві. РІА-Львів завітали в гості до  Ярослава та Зеновії Заблоцьких на теплу розмову про сімейні традиції, велику родину та щасливу історію подружнього життя.

- Пане Ярославе, у Вашому домі знімався фільм “#SelfieParty” і Ви навіть зіграли одну з ролей. Чи одразу погодились на зйомку?

Ярослав: Все почалося із мого фото у Facebook біля нашого будинку. Віталій Соболевський побачив його і спитав, чи можна біля нашого басейну відзняти трейлер. Потім була розмова з режисером стрічки Любомиром Левицьким, який розповів нам ідею і сюжет.

Зеновія: Любомир схожий до Ярослава - енергійний, із вогнем у очах. Він одразу загорівся ідеєю знімати саме у нас. Було великою несподіванкою, що під час першої розмови з режисером під будинком уже стояла знімальна група.

Я: Ми відмовили Віталію у подальших зйомках із двох причин: через умову, щоб ми виїхали і повністю звільнили дім. А найперше - через те, що він назвав наш будинок локацією. Це було образливо. Це ж не локація, а наш дім.


- Розкажіть про ваш дім. Як він будувався?

З: Я жила у великому особняку, де було багато хатньої роботи, тому мріяла про квартиру. А от Ярослав навпаки. Цей будинок він будував сам, укладав кожен камінчик.
Я: Ми одружилися на третьому курсі і розпочали сімейне життя у винаймованому житлі. Потім придбали однокімнатну квартиру, а згодом почали будувати цей дім. Зараз важко повірити, що на цій території було суцільне болото і сміттєзвалище.

- То скільки років ви уже разом?
З: Уже 36 років. Я - раціональна, Ярослав - авантюрист. У нас були різні періоди, багато побутових суперечок. Але, на мою думку, жінка повинна іти на поступки. Саме це і зберігає стосунки.

Зараз пан Ярослав три дні у Києві кожного тижня. Ви не ревнуєте один одного?
З: Ревнощі - це хвороба. Якщо чоловік захоче, він знайде причину, щоб піти. Важливу роль грає жіночий розум і навіть хитрість. Поки чоловік у Києві, я маю вільний час для себе - зустрічаюсь із друзями, їду до мами.
Я: Насправді у ці дні ми сумуємо один за одним. Я завжди повертаюсь літаком і Зеня мене зустрічає. Так уже 9 років.

Хто в вашому  домі голова?
Я: На роботі часто доводиться нагадувати, що я - генеральний директор. А от вдома дружина лише створює враження, що всім керую я.
З: Я ніколи не претендувала на звання голови сім'ї. Ярослав має фундаментальне бачення, а я - практик.

Ваші діти пішли Вашою професійною стежкою. Переважно батьки, знаючи усю “кухню” професії, застерігають від такого вибору. Ви ж навпаки - мріяли, щоб на фасаді клініки було написано “Батько і діти”.

Я: Професію діти обрали самі. Олена і Олег стали стоматологами, хоч я був впевнений, що Оленка буде музикантом і було сюрпризом, що вона обрала наш шлях. Діти змалку бачили наше життя і роботу. Одного разу я сказав сину: якщо ти вибереш мою професію, я не зможу не втручатись і не підказувати, не зможу стояти осторонь. Олена навчалась у Львові, Відні, Кракові і має європейський диплом. Олег ще навчається у Польщі. Він закінчив лікувальний факультет англійською мовою у Кракові, а зараз завершує навчання на стоматологічному факультеті в Познані. Багатьом здавалось, що дітям ставлять хороші оцінки лише через батька. Насправді вони від цього дуже страждали. Син завжди мав сумнів, чи справедливо йому поставили оцінку.

Пригадую як донька вступила до медінституту на навчання за контрактом, а я як викладач мав 50% знижки. Тоді було відчуття, що занадто легко мені дається навчання дітей. Я розумів, що нашим батькам було набагато складніше давати нам освіту. А от коли Олена поїхала на навчання до Австрії, ми позичали гроші на оплату квартири і просили друзів допомогти. При цьому у нас було величезне задоволення, що ми можемо забезпечити дітям навчання.

Уоррен Баффетт, Бернард Маркус, Біл Гейтс, Майкл Блумберк та інші або не залишили спадку дітям, або обмежилися сотими відсотка, мотивуючи це тим, що  діти повинні заробити самі. Як ви ставитесь до таких рішень?

З: Ми подарували доньці та сину хороші автомобілі і сказали, що більше подарунків не буде. Першочерговим завданням є дати їм освіту і ми це зробили.

Я: Всі, хто мають великі статки, заявляють, що свій бізнес дітям не передадуть. А я готовий призначити доньку генеральним директором клініки. Але зовсім не тому, що вона моя донька. Вона 10 років доводила, що є професіоналом, а зараз - одним із найкращих спеціалістів. У світі лише 27% компаній сімейного бізнесу передаються дітям. Це означає, що якщо ми невчасно це зробимо, вони від нас підуть. Щоб діти захотіли передати справу внукам - лише 3% світової практики. Чесно кажучи, ми дуже тішимось, коли чуємо від внуків: “Дідусику, ми будемо керувати клінікою”. Ми 20 років створювали свій бренд і в них є можливість його розвивати. Ми хочемо, щоб нашим дітям і внукам довіряли так само, як і нам.

Яку музику ви слухаєте?
Я: Ми по-різному дивимось на ноти. Коли Зеня була вагітна і готувалась до іспиту, мені постійно доводилось слухати Скорика, Прокоф'єва, Баха. Іноді навіть робив гучніше телевізор. Уявіть собі, що ви слухаєте 6 годин поспіль класичну музику. Все має бути в міру.
З: Колись робили великі збірки українських виконавців. Якщо довго їдемо машиною, теж слухаємо українську музику. Іноді вмикаємо диски нашої доньки. А от у клініці завжди фоном є  класична музика. Наші пацієнти навіть можуть обрати ту музику, яку вони люблять.

Часто проводите час у родинному колі?
З: Влітку щонеділі зустрічаємось великою родиною - приїжджають мої сестри, мама, друзі. Ми готуємо шашлик. Якщо є вільний час,то внуки залишаються і на тиждень. Ми намагаємось дати їм максимальну волю - вони купаються в басейні і проводять час як їм подобається.

Що зараз найголовніше для вас? Що вас чекає  у найближчому майбутньому?

Я: Я хочу, щоб Зеня і надалі мене зустрічала з роботи, щоб вона і далі сумувала за мною, як і я сумую, коли ми не бачимось. Ми хочемо, щоб всі були здорові, щоб наші діти були щасливими, бо це робить щасливими і нас. Ми усвідомлюємо, що буде боляче віддавати наш бізнес, але не будемо заважати. Можливо, поїдемо в теплі краї і відкриємо свій ресторанчик.

 

Ліля Ваврін

Фото: Олег Циб

НАШІ ПАРТНЕРИ