Відомі та успішні люди завжди викликають цікавість: як одягаються, де живуть, чим захоплюються. РІА-Львів делікатно заглядає за лаштунки “публічного” простору та привідкриває маленькі побутові таємниці неординарних людей.

У жовтні в об'єктиві - хобі знаних львів'ян.

Ліна Остапчук,

начальниця управління туризму Львівської міської ради


Оскільки я працюю у сфері туризму, досить часто подорожую містами та країнами. Щиро кажучи, мені більше до душі мандрувати горами, проводити час у лісі, біля озер, одним словом – бути ближче до природи. Недаремно кажуть, що найкращий готель - “Тисяча зірок”, коли спиш просто неба та всі зірки  - твої! Чай чи кава, зварені на відкритому вогні можуть бути смачнішими, ніж у кав’ярні, адже приготовані з любов’ю та на природі. Осінь – улюблена пора року і період класних мандрівок, а жовтень - один із найулюбленіших місяців, бо природа - яскрава, золотиста, дарує багато плодів. Також люблю гуляти маловідомими нетуристичними місцями.
Маю ще одне хобі - книжки. Читаю із захопленням як професійну літературу, так і художню. Зараз читаю 3 книги паралельно: “Чорний лебідь” Нассіма Ніколаса Талеба, “Емоційний інтелект” Деніела Гоулмана та “Ні сонце, ані смерть” Генрі Марша. Для мене читання – відпочинок та розвантаження мозку. Я наче поринаю в інший світ. Завжди маю із собою якусь книгу у сумці - часом доводиться на когось чекати, то за цей час можна прочитати 2-3 сторінки. Улюблених письменників немає, але є автори, до яких повертаюсь. До прикладу, вірші та проза Ліни Костенко. Маю, певно, всі її книги. Нещодавно дізналася про аудіоверсію віршів, які Ліна Василівна сама начитує, і дуже втішилася - автор може найкраще передати усі емоції та думки, які заклав у твір. Дуже люблю купувати нові книги! Маю припущення, що у книжкових магазинах розпилюють спеціальний запах - просто не можу вийти з книгарні з порожніми руками. Маю свою колекцію книг, радо ділюсь із друзями своїми і беру читати у них ті, які мені цікаві.

 

 

Олександр Ганущин

голова Львівської обласної ради

Робота забирає дуже багато мого часу. Для відпочинку є книги, є діти. Точніше,  навпаки – є діти та книги. У мене троє дітей (син та дві доні, наймолодшій - трохи більше року), тож практично весь вільний час ми з дружиною проводимо з дітьми. Коли син захоплювався  конструктором “Лего”, автоматично це було і моїм хобі. Досі маємо багато деталей - від машинок до різних вертольотиків. Зараз син охолов до іграшок, адже навчання у школі починає забирати більше часу. Щотижня разом ходимо у басейн, щоб поплавати. Щоправда, літом трошки зробили паузу, але вже відновлюємо нашу традицію. Оскільки наша родина мешкає у власному будинку, певну частину часу забирає домашня робота: я, наприклад, виділяю декілька годин на тиждень, щоб скосити газон. На дозвіллі, особливо ввечері, коли діти вкладаються спати, люблю почитати цікавий детектив. Вдома маємо багато книжок, зокрема, історичної літератури - переважно про історію України та Європи.
У юному віці спорт займав неабияке місце у моєму житті - я жив навпроти шкільного подвір’я, де ми добряче товклися. Ми домовлялися, щоб нас пускали у спортзал в позаурочний час. Пригадую, коли тенісні столи були поламані, або фізрук їх просто забирав, ми складали 4 парти радянського зразка до купи, виставляли орієнтовно на половині книжки  - і з’являвся стіл для гри в теніс. До речі, вже давно пориваюся купити тенісний стіл додому, а ніяк руки не доходять. У юному віці я займався легкою атлетикою - були юнацькі розряди, брав участь у міжнародних змаганнях.

Зі шкільних років катаюся на лижах. Я родом із Закарпаття, а там лижня - змалку. У школі навіть фізкультура була зведена - два уроки в один день. Ми йшли до витягу, допомагали робити  “укатку” снігу - нам видавали лижі, ми йшли схилом догори та декілька разів з’їжджали – це і була вся “робота”. Ми з дружиною теж були затятими лижниками, проте закинули це заняття перед народженням другої дитини. Думаю, наші лижі злегка поржавіли, та вже час відновлювати стару добру традицію і привчати дітей до катання на лижах.

 

Роксолана Гриник,

власниця салону краси Anorr

Я - українка. Мені подобаються вишиванки, люблю їх одягати - це гарний та рідний душі одяг. Бабуся залишила мені у спадок дві свої вишиванки, які переходять від покоління до покоління - і я своїм донькам залишу цей сімейний оберіг, адже, коли їх одягаєш, відчуваєш, що твоя родина наче завжди поряд. Обидві сорочки дуже гарні: перша - шита білими нитками по білому полотні, друга - в червоно-чорних тонах. Оскільки з роками тканина, на жаль, старіє, я реставрувала їх, намагаючись зберегти цю автентичність для наступних поколінь. Звичайно, маю і сучасні вишиванки, які ношу цілий рік, поєднуючи з джинсами, штанами, спідницями, маю і вишиті сукні. Ми ж львів‘янки - гріх не мати гарної сорочки. У моїй родині є традиція: на релігійні та великі державні свята усією родиною одягаємо українські строї.
Також я люблю читати, але виключно паперові книги - люблю запах книжки, перегортати сторінки, ставити закладки, робити замітки, підкреслювати, потім переносити фрази та цитати у свій блокнот. До вибору книжки ставлюся відповідально - читаю лише те, що мене зацікавило обкладинкою та назвою. Інтуїтивно розумію, що саме - моє. Надзвичайно подобаються вірші Ліни Костенко, вони просто неймовірні! Коли читаю її поезію, складається враження, що це не просто вірш, а дійсно пережита людська доля. Багато читаю польською - це моє своєрідне хобі. Мені дуже подобається ця мова - м'яка, милозвучна і дуже приємна для читання. Надаю перевагу літературі романтичного стилю, трилерам, психологічним книжкам. Остання прочитана польською мовою книжка - "Jestem żoną szejka" - про дівчину із польським корінням, що вийшла заміж за арабського шейха. Нам, жінкам з Європи, східне життя здається дуже цікавим, подекуди навіть казковим. Насправді воно є дуже нелегким - там зовсім інший, не притаманний нам спосіб життя. Любов до українського та пізнання чужого через літературу намагаюсь передати своїм дітям.

 

Юліан Чаплінський,

начальник управління архітектури та урбаністики Львівської міської ради.


Вільного часу у мене мало - навіть у вихідні інколи доводиться працювати. Коли є час, катаюся із старшою дочкою на велосипеді - зазвичай проїжджаємо близько 30 км,  люблю проводити час поза межами міста. У будні люблю читати книжки про урбаністику та архітектуру, оскільки мушу постійно вчитися та оновлювати свої знання. Із художньої літератури зараз читаю “Автобіографію” Бенджаміна Франкліна, люблю почитати теми західної філософії - наприклад, психоаналіз Карла Юнга. Оскільки я виріс у родині музикантів, дуже люблю слухати музику, особливо – вініли із класичними творами та насолоджуватися справжнім звучанням. Також мене надихають мандри. Найчастіше подорожую у справах: відвідую різні конференції, виставки, бієнале, проте завжди залишається трохи часу на знайомство з містом. І, звичайно, я дивлюся на все як урбаніст: вивчаю архітектуру, порівнюю зі Львовом, думаю, що цікавого ми можемо у них запозичити. Маю кілька улюблених міст. З північних - Лондон, який вражає столичним розмахом, масштабом та багатим оздобленням, де все якісно та дорого (не до порівняння з іншими світовими мегаполісами як то Москва або Нью-Йорк). Також подобається Амстердам - ніби інша планета взагалі. Не віриться, що настільки багата країна, де люди можуть собі дозволити мати і по 3 автівки на сім’ю, їздять на велосипедах і від того отримують задоволення. Нещодавно відкрив для себе Страсбург – мені він подібний масштабом і фантастичною атмосферою до Львова. Багато туристів упереміш із місцевим населенням створюють незабутній настрій міста. Є міста як, до прикладу, Рига - відреставрована та доглянута, а, як на мене, там немає життя. На вулицях дуже мало людей і це справляє гнітюче враження. Із південних міст до улюблених зараховую Барселону - безумовний лідер у ставленні до мешканців та підході до туристів. Місто, яке можна вивчати завжди і постійно відкривати щось нове. Чесно кажучи, крім Львова, українські міста мене не приваблюють. Звичайно, є окремі місця, які мені подобаються та до яких хочеться повернутися, але точно не цілі міста.

 

 

 

Розмовляла Тетяна Корочанська

 

 

 

НАШІ ПАРТНЕРИ