У Львові майже кожна будівля має свій неповторний шарм, історію та загадки. Львів’яни вже настільки звикли до краси свого міста, що рідко звертають увагу на кам’яниці, які знаходяться не в історичній частині міста. Інколи мешканці будинку навіть можуть не знати про його славне минуле. 

РІА - Львів продовжує розповідати про львівські вілли. Сьогодні нашу увагу привернув будинок на вулиці Тершаковців, 4. Ця споруда внесена до Списку місцевих пам’яток архітектури.  

 

Історія будинку розпочалася у 1899 р. Територія, де розташована кам’яниця, у 15 ст. була околицею Львова і мала назву “Псячий ринок”. Чому назву мала ця частина міста історики не знають, проте відоме ім’я першопоселенця – ним був німець Петро Айзенгітель.
До 1899 року на місці сучасного будинку палацового типу був двоповерховий будинок, який належав Марії Заставській. Проте наприкінці 19 ст. велику земельну ділянку на вулиці Тершаковців купив підприємець-будівничий Петро Томчук. Він хотів побудувати триповерхову чиншову кам’яницю (плата за оренду житла називалася “чинш” - ред.) за власним проектом. Будинок планувався за типом “каре” у стилі неоренесансну - із широкими в'їзними брамами та великим внутрішнім подвір'ям. Підприємець отримав від Магістрату дозвіл на будівництво, але з невідомих причин відмовився від своєї ідеї та перепродав ділянку видатному фармакологу - професору Вацлаву Собєранському.

Пан Собєранський Вацлав замовив інший проект архітектору Наполеону Лущкевичу. Тепер це мала бути кам'яниця необарокового стилю із палісадником спереду та з господарською частиною. Проект Лущкевича було затверджено 17 жовтня 1898 р. Збудована кам'яниця отримала вигляд розкішного палацу в стилі французького необароко. Таку розкіш хотіли орендувати багато представників тодішньої еліти. На першому поверсі жили доктор Юліян Блят та доктор Карол Ґоттфрід. Другий поверх займав генерал і консул республіки Перу Францішек Паулік (6 кімнат), а інші кімнати - Польський Шкільний Музей. Від 1925 р. директором Музею був Станіслав Лeмпіцький, письменник, професор історії освіти і шкільництва Гуманітарного відділення Університету. Після смерті професора його дружина Евґенія продала свою власність і у документах з кінця 1920-х років власницею кам'яниці записана Людвіка Бялобжеська.  .

Цікавим є той факт, що у 1929 р. винаймач доктор Кароль Ґоттфрід провів до свого помешкання телефон, хоч власниця будинку не давала згоди на проведення кабелю на її ділянці.

На початку 30-х р. ХХ ст. приміщення будинку спорожніли: стан будинку визнали незадовільним – понищеними були стелі, п’єци, ванні та туалетні кімнати. У ньому не можливо було жити. Власниця навіть звернулася до міського уряду по звільнення від сплати податку на нерухомість.
У жовтні 1935 року кам’яницю передали приватній жіночій ґімназії Й. С. Ґольдблят-Камерлінґ. Власниця отримала дозвіл на часткову реконструкцію і в 1937 році будинок було адаптовано під потреби школи за проектом будівничого Генрика Сандіґа. Саме тоді приміщення другого поверху головного будинку і офіцини були з'єднані галереєю на бетонній платформі, а на першому поверсі розмістили гімнастичний зал, до якого зробили добудову площею 20 м2 та перевдягальню площею 23 м2. Приватна школа Ґольдблят-Камерлінґ проіснувала недовго – розпочалася війна.
У радянський час тут знову розмістили навчальний заклад -вечірню восьмирічну школу № 3, яку закрили на початку 1990-х рр.

Колись тут було 12 пивниць, пральня, 4 кухні, 36 кімнат, 9 передпокоїв, 6 ніш, широкі коридори та сходові клітки. Цей будинок бачив багато вчених та відомих людей, тут навчалися веселі гімназистки та сумлінні робітники.
Тепер у кам'яниці на Тершаковців немиті побиті вікна, більша частина будинку стоїть пусткою і лише окремі приміщення мають нових власників.

Наталка Войтович

НАШІ ПАРТНЕРИ