Сильна незалежна жінка, яка, торкаючись батьківських рук, уявляє себе маленькою і беззахисною. Зірка, яка всього досягла сама та не соромиться говорити про свій шлях. Ведуча, на рахунку якої 629 весіль, Євробачення та теле- і радіоефіри.

Чого боїться, кому першому дзвонить зранку та що бачить уві сні завжди усміхнена та позитивна Оля Цибульська.

Олю, ти - радіо- та телеведуча, співачка, ведуча весіль, авторка пісень. Яку ще нішу шоу-бізнесу хочеш зайняти та що не робитимеш ніколи в житті?

Відео, де я балотуюсь, ви не побачите ніколи, адже у політику я - ні ногою. Кожен має займатися своє справою. Мій мандат – сцена. Я обожнюю те, чим я займаюся, тому буду продовжувати розвиватися. А ще мені хочеться допомогти молодим виконавцям реалізувати свою мрію - так як вдалось мені 10 років тому.

 

На Євробаченні тебе ще точно не чули. Плануєш спробувати представити Україну на цьому пісенному конкурсі?

Позаминулого року мій голос там чули в якості ведучої. Євробачення - конкурс форматної пісні, а та музика, яку я відчуваю і пишу, не підпадає під ці стандарти. Тому зараз я себе на цьому конкурсі не бачу, але ніколи не знаю, що вигадає моя кучерява голова завтра.

 

З чого ти починала 10 років тому?

Я приїхала з маленького міста Радивилів у столицю без зв’язків, без грошей і пройшла шлях, яким можу ділитися. Я просто дивилась телевізор і приблизно уявляла, що воно таке - цей шоу-бізнес. А потім потрапила у перший український реаліті-проект, де зрозуміла, що те, що відбувається по той бік екрану, зовсім не співпадає з моїми уявленнями. Далі спробувала вести теле- та радіо ефіри. Знаю точно, що кожен новий крок в житті відкриває нові можливості.

 

Що змінилось у тобі за час, проведений у шоу-бізнесі?

Нещодавно чоловік подивився наші фотки десятирічної давнини і сказав, що не бачить жодної різниці. За 10 років я багато чому навчилася: розкусила горіх українського шоу-бізнесу і зрозуміла, який він на смак; вивчила, що таке радіо і телебачення; знайшла себе у музиці; вийшла заміж і стала мамою. Та внутрішньо абсолютно не змінилась. Може, зовні десь з’явились зморшки, доводиться частіше підфарбовувати волосся, до спортзалу ходити тричі на тиждень, але в душі я залишилась дитиною.

 

Ти і справді зовні мало змінилась. Поділишся рецептом еліксиру молодості?

По перше, -гени. Мої батьки чудово виглядають, прабабуся дожила до ста років і завжди була доглянутою, у вишитій сорочці і з зачіскою. Але все одно доводиться займатися спортом, правильно харчуватись. Крім того, двічі-тричі на тиждень - репетиції з балетом, що також допомагає тримати себе в тонусі. Ще я вже десять років відвідую косметолога, який робить мені масажі обличчя, але я категорично проти ін’єкцій. Ми - за натуральну українську цибулю (сміється -ред.). Звичайно, я багато посміхаюсь і це заряджає оптимізмом і мене саму. А ще не вживаю алкоголю. Я і так дурна коли твереза, а як нап’юся, то буду просто спати (сміється -ред).

 

Що чи хто надихає тебе завжди бути в гарному гуморі?

Для мене натхнення – це понеділок, адже це мій вихідний. Тоді вимикаю телефон, беру синочка Нестора, і, як він каже, “ми їдемо тусуватися”. Він любить рок, вміє грати на барабанній установці, обожнює Фреді Меркурі. Він і є невичерпний ресурс мого натхнення.



Плануєте з чоловіком другу дитину?

Нестор прийшов в моє життя вчасно, від того чоловіка, від якого мав з’явитися. Він – моє щастя, і я впевнена, що наступна дитина також принесе в життя позитив, але на це Божа воля. Я свідома мама, яка відповідально ставиться до материнства. Народити дитину мало - її треба виховувати, будувати відносини з нею, розуміти.

 

А яким було твоє дитинство?

Моє дитинство триває досі. Я спала між мамою і татом навіть дорослою, повертаючись зі зйомок, гастролей і концертів. І зараз, коли мені потрібна енергія, - беру батьків за руку і наповнююсь нею. Навіть коли вдалось перевезти батьків до Києва, мені наснився сон - мене попросили уявити місце, де мені найспокійніше, і я уявила себе немовлям у лоні матері. Я вдячна своїм батькам за те, ким я є, бо це їхня робота. Тепер я, як мама, багато чого усвідомлюю.

 

Твоє весілля нещодавно відбулося як частина кліпу “Сукня біла”, тож нареченою у фаті ти була більше як акторка, ніж як молода на власному торжестві. Попри те, ти - успішна ведуча весіль. Коли вирішила спробувати себе у цій ролі?

Все розпочалось у сьомому класі, коли директорка школи викликала мене до себе в кабінет. Мене це неабияк налякало - бувало, що я підбивала подруг тікати з уроків. А директорка попросила, щоб я вела весілля її доньки. Я не спала три доби до того і стільки ж після. Тепер у моєму списку - 629 проведених весіль. Нещодавно моєму директору дзвонив колишній і хотів, щоб я провела його весілля за будь-який гонорар. Я відмовилась - знаючи майбутнього нареченого, розуміла, що в цієї пари точно буде розлучення, а в моєму реєстрі тільки щасливо одружені молодята.

 

Як починається ранок Олі Цибульської?

Мій день починається з того, що Нестор мене питає чи прокинулась я, щоб обійняти, потім мене цілує чоловік, а далі я дзвоню батькам - дізнатись як їхні справи. Дякувати Богу, нещодавно вони нарешті переїхали до Києва і ми можемо бачитись частіше.

 

Неозброєним оком видно, що ти - емоційна жінка. Як чоловік приборкує цей ураган?

Емоційна, але ж не дурна, а ще хочу шубу і на море. Тому я знаю, коли треба замовкнути вчасно. В мене такий принцип: коли чоловік повертається з роботи, його 20 хвилин не можна чіпати. Він знімає брудний одяг, приймає душ, подумки ще ладнає усі робочі проблеми, потім сідає і дивиться на мене. От тоді можна починати розмову і годувати його вечерею. Вдома я більше слухаю і таким чином відпочиваю. А взагалі, він просто мене дуже любить і йому дуже пощастило, тільки незрозуміло за які гріхи (сміється -ред.).  

 

Чого найбільше боїшся?

Я - жінка і боюся всього, а особливо - людської байдужості. Нещодавно страшна подія сталася з моїм директором: люди подзвонили, сказали, що хочуть наш концерт. Він до них приїхав, а вони його побили. Пізніше знайшлась дівчина, яка все це спостерігала з вікна і не викликала поліцію, навіть не закричала. Я вірю, що ми, українці, - щирі і небайдужі. І наш патріотизм не в тому, щоб спати на салі і мати труси з вишиванкою або фарбувати тини в жовто-блакитний, а в небайдужості один до одного.

 

Дар’я Кучер

НАШІ ПАРТНЕРИ