Одинадцятий рік поспіль Львів стає центром екуменічних дискусій, міжконфесійного духовного спілкування і возвеличення миру в межах проекту Інституту екуменічних студій Українського католицького університету. Ми вирішили поговорити про духовність і людську гідність, протистояння стереотипам і креативні проекти, плідну комунікацію з молоддю та професіоналізм, натхнення і родині цінності  з Оксаною Іленьків, керівником проекту Екуменічного соціального тижня Інституту екуменічних соціальних студій Українського католицького університету, викладачем НУ “Львівська Політехніка”.

Пані Оксано, якою є головна місія Екуменічного соціального тижня?

Цей проект - не лише розвиток діалогу між представниками різних конфесій, але й започаткування комунікації, що сприятиме побудові миру в нашому суспільстві - не тільки між представниками духовенства, але й між мирянами. Це зустрічі, духовне спілкування, дискусії, обмін думками. За одинадцять років існування проекту, ініціатива стала платформою для вирішення багатьох конфліктів. Маю наголосити, що Екуменічний соціальний тиждень в Україні, який організовує Інститут екуменічних студій, проходить уже в оновленому форматі: ми залучили більше молоді, знайшли спікерів, які зможуть поділитись своїм життєвим, професійним та духовним досвідом, відшукали нові локації для проведення лекцій, конференцій, воркшопів тощо. Для мене Екуменічні соціальні тижні у Франції та Україні – неповторний досвід та унікальна можливість спільно будувати мир і суспільство без стереотипів, комунікувати без кордонів. Перед нами відкрито безліч можливостей, але маємо усвідомлювати свою відповідальність, солідарність, милосердя, прагнути жити у світі, сповненому перспектив, надій, любові та ентузіазму.


Чому Ви вирішили присвятити себе цьому проекту?


Я дуже люблю спілкуватися із молоддю, відчувати її потреби, бути корисною молодим людям. а ще я багато вчусь від них. Оскільки в цьому проекті молодіжний фактор відіграє чи не найголовнішу роль, я радо долучилась до його реалізації. Поряд з тим, Церква та Бог відіграють доленосну роль у моєму житті, тож хочу бути корисною суспільству в царині духовності, розмежування кордонів між представниками різних християнських конфесій та релігій. Вважаю, що Бог кожного з нас провадить своїм шляхом, кожному дає таланти та вміння. Я б хотіла спільними зусиллями молоді та духовенства творити позитивні зміни, необхідні для нашої країни та суспільства. Ми повинні творити нову історію перемоги добра над злом, справедливості над бездіяльністю, людяності над міжконфесійними війнами та ворожнечами.

- Що, на Ваш погляд, є засобами творення нової історії?
- Релігія, культура та мистецтво в часі війни та кризи духовності для України є рятівними. Інтелектуальний та духовний ріст важливіші за матеріальні блага - маємо дбати не тільки про свою душу, навчання, але й про емоційний інтелект. За підтримки Інституту Екуменічних Студій УКУ, в останні роки було видано альбом “Страсті Христові” про мистецтво Василя Курилика та багато інших книг.

- Що Вас надихає на таку активну суспільну роботу?
- Великим джерелом натхнення є мої діти - працюю заради них, бо хочу, щоб вони жили у новому суспільстві, новій кращій державі. Я прагну, щоб вони пишались мною, довіряли. Хочу побачити, як вони виростуть, стануть дорослими і відважними людьми, які ніколи не будуть боятись відстоювати власну думку, опираючись на Бога, віру, правдиві переконання. Я хочу, щоб вони навчились захищати слабших і не заздрили сильнішим. Моїм натхненням також є люди, які працюють зі мною, - як миряни, так і духовенство. Щиро захоплююся тими особистостями постатями, з якими працюю: попри всі здобутки та визнання, вони залишились простими і смиренними, добрими і вірними, сильними і милосердними. Я багато вчусь у своїх колег, керівництва, друзів і дякую їм за дар бути ученицю, розвивати потенціал свого серця та розуму.

- Ви обираєте людей для співпраці за схожістю життєвих принципів та цінностей?
- Звісно, адже лише з такими людьми комфортно працювати та творити спільні ініціативи. Я не терплю брехні, зради та маніпуляцій, тож завжди обираю лише вірних і правдивих людей, для яких цінності родини, дружби, професійне кредо завжди важливіші та більші за матеріальні потреби.
Я люблю людей, які вміють протистояти несправедливій системі, ніколи не заплямовують свою репутацію. Лише люди, які обирають довгий, тернистий, але чесний шлях до мети, варті дружби, поваги і довіри - попри помилки, які ми робимо, вони не зрікаються Бога і родини, тому не зможуть зрадити, обманути в роботі.

- Зараз у світі набирає обертів рух чайлдфрі. Що Ви про це думаєте? І якими є Ваші головні сімейні цінності?
- Знаєте, я намагаюсь ніколи і нікого не осуджувати. Якщо хтось не хоче родини - це його чи її вибір. Головне - не пропагувати зайві ідеї та принципи серед молодого покоління, точка зору якого лише формується. Я - прихильниця традиційних сімейних цінностей: діти повинні зростати в атмосфері спокою, поваги та любові. Щоб жінки були слабкими і тендітними, чоловіки повинні бути сильними лицарями, брати відповідальність на свої плечі, проводити час з родиною і бути тими, ким захоплюються. На жаль, зараз дуже мало сильних чоловіків. Втім, усе залежить від виховання.
Ніколи не здаватись, не сумніватись у своїх силах і Богові, бути вірним родині, любити свою дружину і дітей, працювати для них - образ справжнього чоловіка, батька. Того, хто може врятувати інститут родини сьогодні.

- Ви викладаєте у двох університетах і працюєте з молоддю. Чим відрізняється сучасне покоління студентства?
- Воно - вільне і безстрашне, готове приймати будь-які виклики. Це покоління мислить позитивно і готове підкорювати світ. Але йому не вистачає поваги до авторитетів, відповідальності за власні вчинки та слова, виваженості та холоднокровності. Проте, це недоліки молодості. Головне, що серце в цих людей - чисте і сміливе. Освіта, дорослішання, розуміння усіх страждань світу знищать непотрібну самовпевненість і розвинуть милосердя.

- Чи виснажує Вас активна суспільна діяльність? Який, на Вашу думку, найкраший спосіб відновити сили?
- Навіть улюблена робота виснажує. Я відновлюю свої розумові, духовні та емоційні сили, коли проводжу час із родиною, дітьми, коли подорожую, ходжу до церкви. Дуже люблю малювати. Творчість, спокій, тиша, кохана родина і друзі, щира виважена молитва – найкращі ліки від втоми.

Дарина Зобків

Фото: Христка Бек

НАШІ ПАРТНЕРИ