Ілька Лемка (справжнє ім'я Ілля Семенов) беззаперечно можна вважати обличчям нашого міста. Він надзвичайно любить Львів і вважає, що більше такого міста немає у всьому світі. Народжений у Радянському Союзі, де суспільство було загнане у жорсткі рамки, знайшов у собі сили стати вільною людиною.  

Пане Ільку, як з’явилося Ваше псевдо?

Коли я працював на заводі “Електрон”, один з моїх товаришів по роботі завжди використовував слово “лемко” у зневажливому значенні. А мені воно подобалося і я вирішив зі зневажливого варіанту перетворити його на позитивний. Так само як назва гурту “Супер Вуйки” - “вуйками” називали вихідці зі Сходу місцевих мешканців.  

Ви закінчували історичний факультет, а працювати пішли на завод. Чому?

У школі я навіть двох місяців не пропрацював. У радянські часи викладати історію –  означало брехати, а я не хотів. Коли звільнявся, в ОблВНО дуже допитувалися, чому я йду. Адже потрапити на роботу в школу було нелегко. Я сказав, що не пішла мені та робота. І повернувся на “Електрон”.

Ви написали чимало книг про Львів. Це історичний факультет “заговорив”?

Книжки я почав писати після 50-ти років. До того у мене жодного потягу до писання не було. Щось у житті раптом вибухає і ти розумієш - зараз воно саме те. Так і з книжками. Першу – “Львів понад усе” – написав за два вихідні дні. І пішло-поїхало - зацікавився історією Львова. Зараз у мене про Львів 12 книг. Хоча істориком себе не вважаю – історики сидять в архівах, а я там жодного дня не провів. Я радше - популяризатор історії.

До культури української мови у мене теж не було жодних сентиментів, розмовляв як усі. А потім пішов працювати програмним директором ТРК “Люкс” і помітив, що журналісти не мають культури мови.  Я зацікавився цим і видав книжку “Цікавинки укрмови”, де зібрав типові помилки, які роблять журналісти. Не повірите, але з української мови та літератури в школі мав “трійку”. Отак крайнощі перетворюються на свою протилежність.

Розкажіть про Республіку Святого Саду. Що це таке і як виникло?

Звичайна вулична тусовка, яка була, є і буде. Збиралися хлопці та дівчата із симпатією до року, хіпі, загальнолюдських європейських цінностей. Я вигадав для нас термін “дисидентство-софт”, адже справжні дисиденти були в таборах, а лайтово розхитували тоталітарну систему. Єдине чим ми відрізнялися – збиралися у саду монастиря кармелітів. Там була зовсім інша аура - абсолютно інший, паралельний тодішньому радянському часу світ. Одного разу повз нас ішли іноземні туристи. Вони не повірили, що ми місцеві. Зовнішній вигляд, манери, мова - у нас все було інше, зовсім не притаманне тодішній радянській молоді. Ми співіснували з тією реальністю, але були віддалені від радянщини. Коли я працював у “Поступі”, хлопчина 25 років каже мені 55-річному: помер радянський актор, напишіть про нього. А я не знаю, хто це. Він не повірив. Цей хлопчина знав радянський контент краще за мене. Я пам’ятаю хіба радянські мультики 50-х років -дивився, коли був дитиною. Радянський контент може бути вимитий зі свідомості і світогляду людини, якщо відмовитися від нього. Для себе я зрозумів, що я - людина не радянська.

Ви не лише пишете книжки про Львів, а й екскурсії проводите. Про що вони?

Маю розроблені 4 теми: “Львів європейський”, “Львів - місто кохання” (щороку проводжу в рамках проекту “Ніч у Львові -Ніч музеїв”), “Львів за бабці Австрії” та “Багатонаціональні громади”. Нещодавно зібрав 100 доказів першості Львова. Також розробив путівник “ТОП-25 архітектурних шедеврів Львова”.  А ще “колекціоную” власні професії. Коли йшов на пенсію, було 12 професій. На пенсії здобув ще три - редактор видавництва, екскурсовод і перекладач. Тепер їх 15 - від електроосвітлювача до перекладача.

 

Наталія Войтович

НАШІ ПАРТНЕРИ