Ще з минулого року у Львові тривають бурхливі суперечки про потрібність і доцільність у школах предмету “Християнська етика”. Думки і досі неоднозначні - хтось “категорично за”, інші - дуже “проти”. Напередодні початку нового навчального року журнал РІА-Львів вирішив поцікавитися думкою батьків, дітей та фахівців: чи має бути предмет у навчальній програмі, чи треба його вивчати з 1 по 11 клас та чи у багатонаціональному багатокультурному та мультирелігійному Львові виникають проблеми у сприйнятті та викладанні.

 

Лілія Гриневич,

Міністр освіти і науки України

Наразі у нас серед предметів за вибором є курс ”Християнська етика”. Його за згодою батьків обирає педагогічний колектив школи. Потрібно розуміти, що за змістом це досить світський предмет. Його головна мета – ознайомити дітей із основами християнської етики, на засадах якої формувались більшість цінностей, які сповідує прогресивний світ. Очевидно, що враховуючи перевантаженість нашої шкільної програми, цей курс не може бути обов’язковим, але як курс за вибором - більш ніж має право на життя.

За Законом, у школі можуть проводити уроки лише люди з відповідною педагогічною освітою. Це - основний критерій. Тобто вчитель не лише має розуміти свій предмет, а й вміти у правильний спосіб працювати з дітьми. Люди, які такої підготовки не мають, вчителювати не можуть у жодному разі. Відповідно, ”Християнської етики” теж можуть навчати лише кваліфіковані педагоги із відповідним рівнем необхідних знань.

Юліана Лавриш,

кандидат наук із соціальних комунікацій, магістр богослов'я, доцент ф-ту журналістики

Особисто я за дисципліну етики у школах. Вивчаючи релігійний простір в Україні, розумію, що ми є дуже строкатими за конфесійними і релігійними вподобаннями. Війна внесла свої корективи, суспільство зміксувалося. Якщо ще 5 років тому ми могли чітко визначити ареали релігійності (Крим - здебільшого мусульманський, захід - греко-католицький тощо), то сьогодні не можемо так сказати.  Якщо послуговуватися принципами Конституції, кожен у нашій державі має свободу релігійного віросповідання, тому, розповідаючи дітям виключно про християнство, ми дещо порушуємо конституційні норми. Я за те, щоб у межах дисципліни говорили про релігії та цінності: що таке релігія, які є релігії у світі. Думаю, вивчення релігій важливе для виховання толерантного суспільства: щоб діти, наприклад, не висміювали одні одних за те, що вони хрестяться чи носять хіджаб, а розуміли, що це - нормально.
Інша справа, що серед молодих батьків існує тенденція, що все пов'язане з релігією - середньовіччя. У світі більш популярно говорити про гендер, матеріальний ізольований світ, у якому ми самі визначаємо правила. Це пересічна позиція секулярного світу, де матеріальне має переваги. Релігія вчить бачити ціннісний вимір життя, і дитині про це потрібно знати, адже у школі мають не лише навчати, але виховувати. Присутність релігієзнавчого і ціннісного контексту дозволить розширити світогляд дитини, соціалізує і навчить реагувати на життєві виклики.
Як саме викладати цю дисципліну мають обирати батьки: робити акцент виключно на християнстві, чи представляти позиції у різних релігіях. Адже саме батьки відповідальні за виховання дитини, і це їх право.

 

Наталія Підлісна,
вчителька історії, представниця ГО “Гільдія вчителів”
Предмет “Християнська етика” загалом потрібний. Думаю, що запроваджувати його варто не з першого класу, а орієнтовно з 4 по 6 - у цьому віці діти свідомі і розуміють, про що йдеться. Окрім цього, вважаю, що цей предмет потрібно інтегрувати в інші - скажімо, літературу, історію. Бо виходить, що ми вивчаємо християнську етику як щось окреме, а вона дотична до всіх сфер життя. Християнська етика - це мораль. Щодо інтерактивності на уроках - тут нічого не потрібно вигадувати. Діти повинні ходити у притулки, допомагати іншим дітям, дорослим. Наприклад,  у Канаді в навчальній програмі прописані години, які ти маєш провести допомагаючи у притулку. Це дуже дієво.

 

Галина Драч,

мама учениці 4 класу

Я дуже спокійно та  стримано ставлюся до релігії. Звичайно, вірю у Бога, але виступаю проти перших причасть у школі з пишними сукнями та гучними святкуваннями і проти нав’язування уроків “Християнської етики”. Думаю, що цей предмет мали б читати або у рамках іншого предмету, де мав би бути розділ про релігію, або ж можна розділити курс окремо на “Етика та естетика” і “Основи релігій” - можна оминати інформацію про жодну з релігій.

 

Галина Сохань,

к.ф.н,  авторка підручників “Основи християнської етики”

Сьогодні є правова можливість вивчати християнську етику з 1 по 11 клас: є грифована Міністерством освіти і науки України навчальна програма, підручники. І це дуже добре. Однак християнська етика – це предмет варіативної складової (урок за вибором). Новий Закон України “Про освіту” передбачає автономію школи. Тому на Львівщині є школи, де християнська етика вивчається  1 – 11 класи, але є такі, де це окремі класи або семестри. Викладати християнську етику як предмет духовно-морального спрямування може лише вчитель-фахівець: він обов’язково повинен мати педагогічну освіту і відповідні курси підвищення кваліфікації. Християнська етика – культорологічний, позаконфесійний предмет, а не катехизація і не урок релігії. В окремих випадках, на жаль, їх плутають і на тому ґрунті виникають проблеми. На уроках християнської етики не може порушуватись питання релігійної приналежності учнів - це право дитини, але направду я радію тому, коли завдяки якісному викладанню предмета, християнську етику вивчають представники різних релігій. Таких прикладів чимало. Християнська етика вчить на конкретних прикладах бути доброю людиною, відповідальним громадянином, поважати гідність іншого. Більше того, сьогодні ми говоримо про міжрелігійні діалоги.

 

Максим Чухліб,

випускник СШ №18

Предмет “Християнська етика” нам викладали з 5 по 11 клас.  Були і роки, що цього предмету не було. У молодших класах було не дуже цікаво, а от у старших, коли ми вивчали різні релігії, філософські поняття, було значно цікавіше. На уроках “Християнської етики” потрібно вивчати не лише історії та уривки з Біблії, а й підкріплювати усе це життєвими конкретними прикладами, інтерактивом, зв'язати предмет із сучасністю та оновити програму.  А ще мені б хотілося, щоб уроки були більш толерантними до інших релігій. Напевно, у кожній школі є мусульмани, юдеї, протестанти і часто на уроках нам розповідали про Бога лише з погляду християнства. Вчителька не припускала, що може бути Бог Аллах, Єгова. Виглядало як нав’язування своєї думки. Бувало, що ми не погоджувалися із думкою вчителя про сім’ю, евтаназію, аборт чи атеїзм. Нас не слухали, не давали висловити свою думку - в учнів повинна була бути така ж думка як і у вчительки. У підручнику написано, що атеїзм - гріх і атеїсти горітимуть у пеклі.  Думаю, навіть до такої теми в межах уроків “Християнської етики” потрібно ставитися толерантно. Можна проводити дебати, обговорення, щоб спробувати знайти істину.

Наталка Войтович, Яна Ковальчук  

НАШІ ПАРТНЕРИ