Христина Приймак - молода художниця, яка любить вирощувати квіти. Її картини надихають та заворожують. Вона вважає, що художники – особливі люди, які є повноцінними лише тоді, коли творять. Мистецтво - як наркотик і художник, який не творить - спустошений та нещасний.  Проект “Сни перелітних” - перша виставка Христини. У ній - уся глибина та повнота жіночих образів та перелітних птахів.

 

Христино, коли Ви відчули цю потребу - малювати?

- Напевно, вона була завжди. Ручка і папір не залишали мене байдужою з дитинства. Я використовувала всі можливі засоби для малювання. Раніше це було хобі, адже за першою освітою я - юрист. Пізніше вже навчалася у Львівській національній академій мистецтв.. Там же закінчила аспірантуру і зараз займаюся науковою роботою. Є бажання викладати. Мені це подобається, навіть практика уже є.

Як у сім'ї поставилися до Вашого рішення?

- Юриспруденція - зовсім чужа для мене справа. Найкраще, що принесла мені юридична освіта, -  друзі-однокурсники та чоловік, із яким познайомилася на факультеті. Саме завдяки близьким людям зробила ризикований крок і дуже щаслива від цього.

Пам'ятаєте свою першу картину?

- Перша справжня робота, зроблена на полотні, стоїть вдома. На ній зображена мавпа з ананасом. Це був подарунок чоловікові на день народження - жартівлива картина, якою я хотіла розсмішити чоловіка. Зараз вона трохи дратує мене, адже була зроблена ще без вмінь чи навичок. Але чоловік забороняє щось поправити чи заховати її. “Це мій подарунок, руки геть”, - каже він.

Хто найперший критик Ваших картин?

- У мене є дуже близька подруга, якій я часто надсилаю фото своїх робіт. Вона їх критикує. Звичайно, жартома кажу, що можна і похвалити мене за працю. Думка не-художника часто буває слушна. Коли подруга оцінює картину, розумію як люди сприймають її. Є таке поняття - “малювати носом”: художник довго малює, стоїть у ній “носом” і не сприймає адекватно своє творіння. Коли прихожу в гості до своїх друзів, де висять мої картини, дивлюсь і думаю: “Невже це я малювала?”. Змінюється кут зору, призма, через яку дивишся на роботу.

Було бажання домалювати щось на готових картинах?

- Напевно, у всіх художників є така “хвороба”. У найбільшій небезпеці - роботи, які висять вдома. Тому намагаюсь декорувати стіни вдома чужими роботами.

Чиї картини висять у Вас вдома?
- Оскільки я закінчила академію мистецтв, мої близькі друзі - митці і, як правило, це їхні картини. Ми часто даруємо одне одному свої роботи. У мене висить, наприклад, робота Андрія Щербака - відомого режисера і надзвичайно талановитої людини.

Христино, скільки часу в день витрачаєте на роботу? Чи чіткого графіку немає?

- Я навмисне працюю вдома, щоб мати можливість за кожної нагоди хоч трішечки помалювати. Раніше працювала у майстерні, але поїздки витрачали мій час і поки я доїжджала, натхнення могло зникнути. Звичайно, чоловік сварить за перетворення дому в майстерню, але стійко переносить ці незручності. Я часто думаю перед сном і намагаюсь запам'ятати все, що нафантазувала, щоб зранку втілити у життя. Я взагалі не боюсь безсоння - це можливість помалювати.

Про що Ваші картини?

-  Я дуже не люблю давати назви картинам. Мені близька думка імпресіоністів - робота є завершеною тоді, коли її споглядає людина та інтерпретує по своєму. А коли ти написав назву, людина буде до неї прив'язана і вужче сприйматиме те, що бачить. Проект, який ми представляємо у галереї, - “Сни перелітних”. В основному зображені жіночі образи, багато птахів, квітів. Він естетський. Можливо, він і не належить до актуальних напрямів, але це моє.

Чому Ви вважаєте, що це не актуальний напрямок?

- Зараз намагаються виставляти твори, які піднімають соціальні теми. Головне завдання сучасного мистецтва – вразити, шокувати. Мої ж роботи людину не шокують, а заспокоюють.

Христино, а що Вас надихнуло на створення “Снів перелітних”?

- Потужним джерелом натхнення послужила моя наукова робота: досліджую народне мистецтво Сокальщини. Звичайно, я не цитую народне мистецтво - воно лише відчувається у роботах. Фактури нагадують вишиття хрестиком, жіночі образи у вінках, а одяг нагадує народне вбрання.

Проект “Сни перелітних” - тема перелітних птахів. За давніми віруваннями, птахи на зиму відлітали у вирій (рай). Там жили і душі померлих, і Боги. Мені близька тема птахів, людських образів, єдність людської душі і природи – те, що мені хочеться відобразити у роботах. Одним із центральних образів у проекті є образ богині Макоші. Я взяла композицію із українського обрядового рушника, який використовували в основному в центральній Україні у весняних обрядах, коли засівали поля. Це була ніби молитва до богині про дощ і гарну погоду, адже у ті часи усе оберталося навколо землеробства. До речі, Макоша - єдина жіноча представниця пантеону Володимира. Її зображували або з піднятими до неба руками, або з опущеними до землі (пов'язували з літніми обрядами, коли проростало збіжжя).

 

Наталка Войтович

НАШІ ПАРТНЕРИ