“Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах”

Конституція України. Розділ II. Стаття 21

28 червня 1996 року Верховна Рада України після багатомісячних дебатів ухвалила Основний Закон - першу в українській історії Конституцію, яка остаточно закріпила правові основи нашої держави, її суверенітет і територіальну цілісність. Більшість українців вважає, що саме цього дня наша країна справді стала незалежною.

З 1996 року до Конституції під тиском політичних сил чи відповідно до потреб часу вносилися зміни. У грудні 2004 р. під час Помаранчевої революції парламент ухвалив закон "Про внесення змін до Конституції України" та про внесення змін до Закону про вибори президента. На початку 2014 р. на тлі політичної кризи виникла потреба інших змін - обрання парламенту за пропорційною системою та позбавлення Президента частини повноважень. Тоді парламент ухвалив постанову "Про текст Конституції України в редакції 28 червня 1996 р., із змінами і доповненнями". І досі в Україні є чинною Конституція у редакції від 28 червня 1996 р. зі змінами і доповненнями, внесеними пізніше. 2 червня 2016 р. Верховна Рада прийняла Закон про внесення змін до Конституції України щодо правосуддя (судову реформу).
Що ж іще змінилося у головному законі держави, як у щоденній практиці виглядає його застосування, які статті чи параграфи варто було б переглянути - редакція РІА-Львів поспілкувалася із політиками та громадськими діячами напередодні Дня Конституції.

Валерій Веремчук

керівник громадської організації “Народна Самооборона Львівщини”

На превеликий жаль, за минулі 15 років ми неодноразово бачили перекроювання Основного Закону під інтереси чинної на той чи інший час владної верхівки. Конституція України ставала предметом політичних торгів і маніпуляцій. Насправді, це - неприпустимі речі, адже Конституція – база і правова основа нашої держави. Сподіваюся, що нічого подібного ми більше не побачимо. Водночас, і досі не відбулися конституційні зміни, які є вимогою суспільства. Не скасовано недоторканність народних депутатів та суддів. Попри численні передвиборчі обіцянки, процес свідомо затягується.
Я щиро бажаю, щоб попри все незмінною залишалася (основне - виконувалася) стаття 5 Конституції України: “Єдиним джерелом влади в Україні є народ”. Окремо хочу подякувати воїнам на сході нашої держави, які сьогодні як ніхто інший стоять на захисті статті 1: “Україна є суверенна і незалежна держава”.

 

Назарій Брезіцький:

засновник проекту “Ідея міста”

День Конституції України – єдине державне свято, закріплене в самій Конституції. Ухвалення Основного Закону України стало найважливішим кроком у забезпеченні прав людини і громадянина, сприяло подальшому підвищенню міжнародного авторитету України на світовій арені. Проте, кожен з п’яти Президентів України намагався внести такі зміни до Конституції, які покращували його позиції. Спочатку країну зробили парламентсько-президентською, потім - президентсько-парламентською, сьогодні знову панує парламент. Проте, основні законопроекти, які унеможливлюють корупцію, розвивають територіально населення на місцях, удосконалюють судову систему, змінюють виборче законодавство досі або не прийняті, або не реалізовані. Країна йде вперед, ми стаємо більш європейськими та демократичними, молодь мислить інакше. Та, напевно, мине ще років 20, поки ми станемо тією країною, де розвиватиметься бізнес, молодь та міста, де на першому місці - особистість і її розвиток.
І попри все - я вірю в Україну і нашу Конституцію!

 

Микола Іщук

голова Львівської територіальної організації Радикальної партії Олега Ляшка

Насамперед, Конституція – основний закон життя суспільства, де прописані моральні та юридичні  норми, правила розвитку держави та нації в цілому. Українська Конституція - типовий приклад молодої демократії пострадянської держави. Конституція повинна не лише визначати напрямки та вектори розвитку, а й захищати свою націю і територію. Як на мене, існує два найважливіші відновлювальні ресурси: люди та земля. Із населенням існує проблема, оскільки триває війна, де гине цвіт нашої нації. Землю можна використовувати вічно, якщо робити це правильно. Якщо говорити про Конституцію як суспільний договір між владою та народом – виникає непорозуміння. Для прикладу, славнозвісний Закон України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 р. №2222 передбачав парламентсько-президентську форму правління із досить обмеженими повноваженнями глави держави. За цією редакцією ми жили понад 6 років, а 30 вересня 2010 р. Конституційний Суд своїм рішенням визнав неконституційним Закон №2222, вказавши на наявність порушень при його прийнятті. Тобто 6 років держава проіснувала поза межами юридичного формату. На жаль, досі немає повноцінного механізму внесення змін як у сучасних демократичних державах. Натомість - група політичних впливів у певний час замислюється над зміною Конституції і парламентською більшістю може це зробити. Нам як суспільству варто допрацювати систему внесення змін, щоб убезпечити націю від ситуативних політичних переваг однієї політичної сили над іншою. На сьогодні, одна з найуспішніших реформ –  децентралізація, темп якої не нижчий ніж у європейських країнах. Проте, якщо ми говоримо про передачу повноважень радам, чому в конституційному устрої залишаємося парламентсько-президентською країною, що віддає так багато повноважень голові держави? Надаючи людині максимум повноважень – стимулюємо її до тоталітаризму та узурпації влади. Позиціонуючи себе європейською країною, ми повинні пам’ятати, що наша традиція - демократії та козацької ради, а не диктатора хана Батия. Від конституції Пилипа Орлика 1710 року, розпочався наш демократичний розвиток. Ще тоді Україна зрозуміла, що Конституція – необхідний, якісний та прогресивний шлях до демократії.

 

НАШІ ПАРТНЕРИ