Дмитро Колесник:

“ Говори, коли тебе питають. Живи так, щоб тебе питали”

Про служіння, єдність, Томос і гроші для Церкви - у розмові з Дмитром Колесником, головою львівського осередку Всеукраїнського Руху Реформації, організаційного комітету R500 та організатором візиту Ніка Вуйчича до Львова.

Пане Дмитре, чи є відмінності між служінням пастора-протестанта та католицького або православного священика?


Я не служив ніколи священником, тож можу тільки судити про це зовні. Як я розумію, суттєвих відмінностей немає -ми просто є служителями своїх вчень, конфесій. Не сам служитель визначає свої обов’язки, повноваження чи формат служіння - це вже давно визначено і прописано. Коли ти даєш згоду нести служіння у певній конфесії, деномінації, ти приймаєш ці правила. Я б сказав, вони визначаються Писанням, а в Писаннях однакові істини - пильнувати душі людей, розповсюджувати Боже Слово. Просто ми це реалізуємо в різній формі. Священнослужитель - це священнослужитель, де би він не був, у якій конфесії чи віровченні би не служив.

Зараз багато говорять про міжконфесійні діалоги, спільні цінності. Чи розділяєте Ви засади екуменізму?


У мене є інше слово для подібних речей,  визначене визначене Ісусом Христом у первоапостольській (заступницькій) молитві. Він молився, щоб всі Його послідовники були єдині - це та умова, за якої світ зверне увагу на вчення Христа і послідує за ним. В іншому разі, це буде боротьба за посади. Сьогодні в нас немає вибору - послідовники Ісуса мають бути згуртованими. Ми це розуміємо під словом “єдність”. Проте єдність не є однаковість. Вчення Христа ми можемо поширювати разом із різними церквами, з традиціями, відмінностями - це навіть цікавіше. Тому на рівні визначення я замінюю Екуменізм - Єдністю

Чим Ви були мотивовані, коли організовували приїзд Ніка Вуйчича у Львові?


Приїзд Ніка Вуйчича, який є ТОПовим мотиваційним спікером, допомагає людям воскреснути у своєму дусі, підняти руки і продовжувати діяти. Ми вирішили запросити його після того, як 17 вересня 2017 року бачили його виступ на Хрещатику. Я бачив очі людей, які виходили звідти, бачив настрій і це було однозначно свідченням того, що це працює. Нік може власним прикладом підняти дух людей. Тому виникла ідея запросити його у Західну Україну -у Львів. Ми знали, що він зможе приїхати тільки пізно восени, тому хотіли криту арену. Було зрозуміло, що закрите приміщення не підійде, тому що прийде більше людей. Ми знали, що буде прохолодно, що все пов’язано з великими ризиками. Але народилася мрія. Наші українці західного регіону теж достойні почути цього чудового спікера. А що стосується його прив’язки до віри, так - Нік Вуйчич і його віра - нероздільні речі. На прес-конференції перед виступом на Арені Львів, йому поставили питання:” Ви мотиваційний спікер, і завжди говорите про віру в Бога. Але ж є люди, які не вірять - наприклад, атеїсти. Вони теж проходять через різні випробування, їм теж трапляються проблеми, страждання. І ви теж маєте якось їх мотивувати. Що ви їм говорите?”. Він відповів:” Сьогодні стільки людей знаходиться у сексуальному рабстві, живуть з останньою стадією раку,  втратили будь-який сенс життя. Скажіть їм, що просто треба мислити позитивно і все буде добре, скажіть слова, які зазвичай приписують мотиваційним спікерам, - “просто повір в себе”. Ви можете собі уявити, що я скажу цим людям такі слова? Так, я мотивую людей і без віри в Бога це просто неможливо. Віра - це те, що допомогло мені і те, що я хочу нести далі.” Як на мене, ця відповідь показує, яку місію несе цей чоловік.
Є ще інший його проект - “Безпечна школа”. Одна з проблем, яку він прагне подолати – булінг, приниження в школах. Суть проекту полягає у створенні навчальної відео-програми для дітей, які є жертвами цього булінгу, і для вчителів та батьків. Якщо батьки зацькованної дитини скажуть “Не звертай уваги, ти прекрасний’’ - дитина не повірить. Але коли Нік Вуйчич скаже’’В тебе все чудово, ти - класний’’ -  йому повірять. Зрештою, Нік зробив багато добрих справ, і ми хочемо, щоб ця співпраця тривала далі.

Як Ви гадаєте, Томос та автокефалія для України має політичний чи духовний інтерес?


Я хотів би думати, що духовний, але не вбачаю великої проблеми в тому, що є і політична складова цього питання. Ми, протестантські Церкви України, вітаємо наших православних братів з тим, що відбувся цей надважливий крок. Хочеться робити все, щоб відокремити себе від імперських амбіцій Росії. Щодо духовного аспекту,бажаємо, щоб цей процес успішно завершився, щоб не було зміни “шило на мило” і банально “керівної шапки”. Бажаємо, щоб у православної Церкви залишилось бажання бути тим, чим Церква призначена Христом - відповіддю на виклики суспільства. Сподіваюся, що Церква разом продовжить реформуватися.

Чи всі миряни мають сплачувати десятину? Як відбувається цей процес?


За що люблю протестантську Церкву, це за те, що кожна окрема місцева церква, хоч вона і є складовою великого союзу, має свою автономію і самостійність у прийнятті багатьох рішень. Звичайно, ми не говоримо про рішення доктринальні, лише про визначення практик служіння. Щодо десятини, немає однозначного тлумачення. У Старому Завіті іудеї були зобов’язані  приносити десятини в храм. Дехто вважає, що ці заповіді перейшли на Церкву Нового Завіту. Одні кажуть, що Церква не може обтяжувати громаду десятиною, інші - що всі гроші, які ви маєте, належать Ісусу. Кожен сам вирішує, чи віддати кошти Церкві, чи витратити їх на забезпечення своєї сім’ї.

То яким чином відбувається фінансування церкви?


Головне - бачити місію конкретної громади. Більша частина коштів, що надходять у храм, - це пожертви самих парафіян. рідше - від жертводавців-спонсорів. Вони бачать прозорість використання цих коштів. Для нас, протестантів, це дуже важливо. Керівництво церкви завжди звітує перед громадою - скільки і звідки коштів надійшло, куди вони будуть витрачені.


Що б Ви порадили нашим читачам?


У мене є одне життєве кредо -“говори, коли тебе питають, і живи так, щоб тебе питали”. Часто протестантські церкви несправедливо звинувачують у тому, що ми хочемо когось кудись “затягнути”, що ми багато говоримо, а мало робимо. Я хочу порадити українцям у цей нестабільний час, коли немає великих надій, цінностей, на які опиратися, пошукати поруч з собою тих, хто переживає значно більші проблеми, і допомогти їм.

 

Дарина Зобків

НАШІ ПАРТНЕРИ