РІА-довідка

Народився 29 грудня 1977 року у Львові.
Зріст — 171 см.

Боксер, заслужений майстер спорту України.

Кавалер ордена “За заслуги” І,ІІ і ІІІ ступенів
Одружений, виховує трьох доньок

Перший бій у рингу провів у віці 8 років.

На любительському рингу провів 150 боїв, з яких у 135 переміг..

Срібний призер XXVII Олімпійських ігор (Сідней, Австралія, 2000 р.).

Переможець Кубка Європи (Львів, Україна, 1999 р.).

Чемпіон Європи серед юніорів (Шіофок, Угорщина, 1995 р.).

5-разовий чемпіон України (1996-2000 р.).

Дебютував на професійному рингу 16 грудня 2000 року в Есені у поєдинку проти Петера Феєра (Словаччина).

2003 р. здобув перший професійний титул Інтерконтинентального чемпіона світу за версією WBA

2005 р. здобув одразу два пояси - Інтерконтинентального чемпіона світу за версією WBA та чемпіона WBO AsiaPacific

2008 р. виборов титул Чемпіона світу за версією WBA.

 

Українського боксера Андрія Котельника світова боксерська спільнота знає як впевненого бійця у рингу. Та поза “агресивними” спортивними здобутками, пан Андрій - людина позитивна, відверта і щира. Окрім того, відомий спортсмен є активним доброчинцем: його благодійний фонд чимало вкладається у розвиток спорту, а боксерська школа виховує майбутніх чемпіонів під пильним наглядом титулованого наставника.

Про досягнення та плани - не так спортивні як життєві - ми поспілкувалися з Андрієм Котельником у теплій розмові.  

Пане Андрію, з чого Ви починали?

Знаєте, я з дитинства хотів бути відомим, але не знав, у чому саме. Розумів, що хочу реалізуватися як особистість і спортсмен. Якщо б мені малому хтось сказав, що я стільки досягну - ніколи б не повірив. Коли мої однолітки відпочивали у клубах, я багато тренувався і думав, як би то дійти до ліжка і відпочити. Казали, що в мене нічого не вийде - я ж не найкраще вчився у школі. Це мене мотивувало - я хотів довести усім і, насамперед, собі, що людина, яка виросла на вулиці, може бути успішною, стати відомим спортсменом і допомагати тим, хто цього потребує. Я міг обрати інший шлях, та вирішив стати хорошим спортсменом, щоб прославити Львів і свою країну.
Що до освіти, навчався в Училищі фізичної культури. Потім вступив до Державного університету культури та спорту на третій курс, там же закінчив аспірантуру. Десять років жив у Німеччині, був в одному клубі з братами Кличками, три роки прожив у Штатах. Багато там навчився - є що передати молодому поколінню.

Наприклад, що?

Змалку мене привчили, що спортивний зал і боксерський ринг - не просто місце, куди приходять займатися. Для нас, дітей, зал був свого роду храмом зі своїми правилами, традиціями, яких треба дотримуватися. Найперше правило - дисципліна, адже де нема порядку - немає майбутнього. Того ж вчу своїх учнів у боксерській школі.

Яку мету має Ваша школа, чи то пак - Академія? Комерційну?

Я не визнаю, коли на спорті чи на дітях пробують заробляти гроші. Це для мене - табу. Мета і першочергове завдання нашої боксерської школи і, зокрема, Академії боксу, - за шість років підготувати майбутнього олімпійського чемпіона, щоб він прославляв не тільки Львівщину, але й Україну. Ми, звичайно, розраховуємо на дітей, які зараз у нас тренуються і прагнуть бути сильними боксерами. Сподіваюся, найближчим часом ми допоможемо їм реалізуватися. Важливим є
результат, тож Академія на базі Львівського училища фізичної культури забезпечить навчання, проживання, харчування, екіпірування. Якщо боксер перспективний - буде стипендія. Молоді спортсмени-переможці турнірів, чемпіонатів, змагань будуть зараховані до академії без іспитів. При нагоді хочу подякувати Петрові Івановичу Писарчуку, почесному президенту Боксерської школи Андрія Котельника, за вагомий внесок у розвиток тепер уже Академії боксу, і за те, що допомагає і сприяє, щоб молоді спортсмени були в хороших умовах і в майбутньому прославляли наш регіон та державу. Дякую всім партнерам і друзям, які долучаються до нашої справи.

Які професійні боксерські якості найчастіше стають у пригоді в щоденному житті?

Наполегливість. Щоб бути чемпіоном, треба бути першим у всьому. Цього мене навчив спорт - я цілеспрямовано працював, змалку багато тренувався і йшов до мети, тому добре розумію: без праці мрії не збуваються. Тепер наполегливість і витривалість - мій стиль життя. Саме щоб передати ці якості, створив школу, де діти можуть навчитися цих необхідних засад успіху.

Кому Ви завдячуєте своїми досягненнями?

Своїми перемогами та успіхами у житті завдячую великою мірою Дмитрові Дмитровичу Сосновському, старшому тренерові Національної збірної України. Він визнаний у 2011 році Міжнародною федерацією боксу (АIBA) найкращим тренером у світі. Наші стосунки не були просто стосунками спортсмена і тренера, а, радше, батька з сином. Завдяки йому я багато чого в житті усвідомив, зрозумів. Він завжди казав, що у мене є задатки, Бог дав мені талант і я просто мушу його використати. Дмитро Дмитрович, наперекір усім, повторював, що я - великий боксер, майбутній чемпіон світу. Він вважав мене надією українського боксу і я виправдав його сподівання. Його віра у мене допомогла мені самореалізуватися.

У вас підростають три донечки. Прищеплюєте любов до спорту?

Моїй старшій доні 12. Тож фітнес - для загального фізичного розвитку - звісно, раджу і заохочую. Вона любить із гантельками позайматися. Середній - 3 рочки, а найменшенькій - лише 2 місяці. Ще рано про спорт і думати.

Що є необхідним для спортсмена, як гадаєте?   

Хто спрямовано іде до своєї мети, досягне її. Головне - наполегливо тренуватися і бути дисциплінованим. Звісно, потрібна віра в себе, без неї нічого не буде. Потрібно працювати, можливо, в чомусь собі відмовляти. Велика ціль того варта. Чесні наміри та чесні перемоги. Вважаю неприпустимим, що спортсмени сфабриковано виграють чемпіонати. Шкода, що в нашій державі і на цьому заробляють нечесні гроші.

Якою є Ваша найбільша мрія?

У мене мета одна - Виховати майбутнього олімпійського чемпіона. Я був лише фіналістом, а якби українець, а особливо - львів'янин, вихованець моєї Академії, здобув таку важливу перемогу, я був би щасливим. Мабуть, кожен спортсмен прагне відкрити після завершення кар'єри свій зал, аби допомагати перспективним спортсменам здобувати перемоги. Бажання здійснюються: я реалізував зал європейського рівня, який переріс у першу в Україні Академію боксу. Я отримав більше ніж те, про що мріяв.  

У чому, на Ваш погляд, запорука здійснення задумів?

Бог - високо, а бачить далеко. Хто що заслуговує - те і отримує. Постійна праця, віра в те, що робиш, мотивує, навіть якщо не приносить фінансових результатів. Сьогодні не заробив - потім вдесятеро більше віддасться. Сьогодні пожертвував - завтра примножиться. Напевно, я у Бога заслужив втілення своєї мрії. Я стараюсь допомагати малозабеченим. Взагалі, що старшим стаю, то добрішим роблюся.

Як би Ви себе схарактеризували? Яка Ви людина?

У житті - добрий. То на ринзі я різкий, можу, як то кажуть, “горло перегризти”. У спорті - азартний, але в азартні ігри ніколи не грав і не буду - це принципово.

 

Лілія Дудич

фото: Ігор Федорів
стиль: Impero Group

НАШІ ПАРТНЕРИ