РІА- довідка

Андрій Асанов - архітектор, засновник студії ANDRIY ASANOV architecture&design studio. Основною діяльністю Студії є створення об'єктів архітектури, дизайну та предметів інтер'єру.

Фіналіст конкурсу SBID International Design Awards (ресторан “Панська гуральня”, номінація “Інтер'єр громадського простору”).

Один із житлових будинків-проектів Студії відзначений нагородою конкурсу “Кращий перспективний проект Львова” у номінації “Однородинне житло”.

 

Клуб “Бартка”, ресторани “Оцет” і “Антрекот” підкорили гостей не лише своїми гастрономічними принадами, але й вишуканими інтер’єрами. Ми поспілкувалися з Андрієм Асановим - архітектором, “перу” якого належить краса і динаміка цих просторів.

Пане Андрію, які проекти Вам уже вдалося реалізувати у Львові? І що ще планується?

Я вважаю, що все найцікавіше - попереду. Архітектор має думати на кілька кроків наперед, адже задумане реалізується, на жаль, тільки за якийсь час - не миттєво. Якщо з часом у тебе з'являються претензії до самого себе з точки зору стилістики - це не така вже і проблема. Та якщо твій об'єкт - нефункціональний, то це - трагедія. Ти не справився із завданням. Історія архітектури знає випадки, коли демонтаж був єдиними “ліками” від помилки. Можна вважати, що архітектору пощастило, якщо є час на передпроектний аналіз, різного ґатунку дослідження.

Що, на Вашу думку, є основою вдалого дизайну?

Дизайн має співвідноситися з іншими завданнями щодо створення інтер‘єру. До прикладу, для кафе чи ресторану має значення концепт в цілому: кухня, рентабельність, специфік. Дизайн - лише допоміжний інструмент. Хоча можу з упевненістю сказати, що є заклади, де дизайн - на першому місці, а ресторан завдячує успіхом саме оформленню. У таких випадках кухня може “відпочивати”, хоч безсумнівно важливо, щоб складалися усі пазли.
Коли проектувався “Оцет”, ми не мали обмежень в часі - першочерговою метою був порятунок майже аварійного стану споруди, тому ми ставили перед собою завдання максимально застосувати можливості наших хендмейдерів, створити за власними ескізами меблі, світло, предмети інтер’єру. Було досить часу для пошуку зв‘язку між дизайном, кухнею і загальною концепцією ресторану. Нам допомогло і одночасно ускладнило завдання динамічне планування: багато рівнів, дрібних локацій, транзитів. Додайте сюди відсутність гідроізоляції у підвалі, “неслухняність” стін, з яких сипались наслідки численних попередніх перепланувань, і ви отримаєте “задоволення” на півтора року.
У випадку із рестораном “Антрекот”, на п‘яти наступали терміни і обов‘язки перед орендодавцями. Часу на роздуми і на реалізацію не було, тому для прийняття того чи іншого рішення важливою була швидкість втілення. Додавало складності і те, що ми мали створити фактично два заклади в одному -  два різних концепти, орієнтованих на різні групи відвідувачів. Перший - демократичний, другий - статусний із активним вечірнім графіком роботи. Попри те, мала прочитуватись тематика грилю. Тому - відкрита кухня, світильники “Бики” та багато інших прийомів, які працюють у тандемі із стилістикою закладу.

 

 

Як часто Ви використовуєте європейські бренди в дизайні? Наскільки вони прижилися у Львові?

Ми давно інтегровані в Європу, а Європа - в нас. Наші ринки переплелися. В Україні є достатньо шоурумів, де представлені різні бренди. Бренд - це не завжди дорого, та коли ми все ж маємо на увазі наявність бренду як такого, головне питання - у доцільності, а я її не бачу, якщо ми говоримо про інтер’єр, який претендує бути авторським. Також важливим є те, що кожен ресторан має плани стосовно витрат і прибутків, тож якщо рівень капіталовкладень не дозволить окупити інвестиції за, скажімо, 5 років – це не бізнес. Я бачив випадки, де інвестиційна логіка взагалі відсутня

І що в таких випадках робити? Побажання клієнта - закон?

Якщо ми маємо справу з приватним інтер’єром, де людина свідомо оточує себе речами, на яких має бути “лейба” - це бажання клієнта і я не бачу сенсу перечити. В дизайні ресторану - з точністю до навпаки. Найлегше зробити інтер’єр, наповнений речами авторства інших дизайнерів. У моїх роботах обов’язковою опцією є саме створення авторських предметів інтер'єру. У випадку з рестораном “Оцет” ми не використали жодного елементу, який би запозичили в інших авторів (крім однієї локації, де не могли не використати шедевральні стільці українського дизайнера Вікторії Якуші). Все решта - власні напрацювання. До прикладу, світильники з металу за нашими ескізами виготовляли “Piкart”. Бетонні світильники “Павуки” виконував талановитий хендмейдер Богдан Прохасько, світильники у вигляді оцтових пляшок з гутного скла зробив Тарас Дзиндра, внук знаменитого скульптора Михайла Дзиндри, автора Левів коло Ратуші. Кераміст Назар Біда зробив своїми руками за нашим проектом умивальник у формі глечика, а Ігор Лупул - вироби з металу, зокрема надскладні сходи. В “Антрекоті” після світильників “Биків” все інше можна було б зафарбувати у фоновий колір - так вдало вони підкреслили зміст концепту. Отакі “дрібниці” - єдиний спосіб зробити об'єкт неповторним та індивідуальним.

Для одних дизайнерів, архітекторів головне - оперативність, для інших - якість. А для Вас? Все ж індивідуальність?

Для інтер'єрів громадських просторів - неповторність є обов'язковою. Архітектурні та дизайнові плагіатори не мають майбутнього. Індивідуальність – це не егоїзм, а це професіоналізм. Ти не маєш права бути копією. Щороку в Україні проводяться конкурси, фестивалі, де архітектори представляють свої роботи. Змагатися є з ким. Рівень українських дизайнерів та архітекторів - дуже високий.

Один з наших перших ресторанів  - “Панська гуральня” у Чернівцях подали на конкурс International Awards, де були учасники з усього світу. Один із них запитав, чим займається наша компанія. Він дивувався, що ми можемо поєднувати архітектуру та дизайн, зводити об’єкти під авторським наглядом, розробляти індивідуальні меблі, мати Handmade відділ. А коли я сказав, що над усім цим працює команда з 15 професіоналів, колега був у шоці.

Дизайнери, архітектори – творчі люди. Як Вам вдалося об'єднати креативних людей і сформувати сильну команду?

Питання кадрів актуальності не втратить ніколи. Я розумію, що успіх компанії залежить не тільки від керівника. Можна бути талановитим управлінцем, придумати суперові ідеї, розказати як все має працювати, але якщо у твоєї команди не “горять” очі - діла не буде. Кожен має свої “плюси” і “мінуси”. Потрібно вміти розпізнати “плюси” знайти як їх застосувати. В моєму колективі є чотири ланки: архітектори, інженери-конструктори, дизайнери та архітектори, які виконують виключно робочі креслення для дизайн проектів. Кожен відділ комунікує з куратором, який відповідає за зовнішні комунікації. Я називаю це формулою “4+1”.

Проект вашої мрії це -...?

Моє кредо в професії - кожне замовлення треба розглядати як шанс зробити шедевр. Якщо так сприймати реальність, не буде виснажливого очікування “проекту мрії” - ви будете реалізовувати свою мрію із кожним новим замовленням. Оптимістично, правда? Позитивне мислення - єдиний шлях до успіху! Оскар Німеєр мав щастя проектувати ціле місто. Чи це можна вважати проектом мрії? Мабуть, так. Йорн Утзон проектував Сіднейську оперу. Нам це теж може виглядати проектом мрії. А якщо запитати в них? Може, вони взагалі не про це мріяли. Мрії - дуже індивідуальні. Знаю точно, що для мене мрією є архітектура, яку я маю щастя робити реальною. Що саме могло би бути моїм проектом мрії? Не замислювався, та думаю, міста мені буде забагато.

 

+38 (067)-303-48-17

andriy@asanov.com.ua

asanov.com.ua

 

Ліля Дудич

НАШІ ПАРТНЕРИ